Малковичі | Енциклопедія Сучасної України
Beta-версія

Малковичі


Малковичі

МАЛКО́ВИЧІ (Małkowice) – село в Перемишль­ському повіті Підкарпатського воєводства (Польща). Вперше згадується 1407 у привілеї короля Владислава ІІ Яґайла перемис. православ. єпископу Афа­насію. 1596 король Зиґмунт ІІІ віддав село шляхтичеві Дуніковському, хоча єпископ Михайло Копистенський і доводив незаконність такого рішення. 1785 тут проживали 420 греко-католиків, 60 католиків, 9 юдеїв; 1811 – 441 греко-католик, 11 католиків, 7 юдеїв; 1880 – 766 греко-католиків, 32 католики; 1938 – 1140 греко-католиків, 61 католик, 7 юдеїв. Станом на 1868 до села було прикріплено 1496 моргів землі (орних полів, городів і лук, пасовиськ), з них 933 морги перебували у власності князів Сапєгів, 563 морги – місц. селян. На той час у М. жили також декілька ремісників (коваль, ткачі) та купці (була корчма і гостин. двір). Здавна існувала де­рев’яна церква, 1939 зведено кам’яну церкву (нині костел). 1862 відкрито церк.-парафіял. школу. На поч. 20 ст. засн. читальню т-ва «Просвіта», гімнаст. т-во «Січ», у міжвоєн. час – т-во «Сокіл», гуртки «Сільс. господаря» та «Маслосоюзу». У 1920-х рр. унаслідок політики парцеляції ве­ликої власності й оселення осад­ників на нових сільс. госп-вах на землях М. і прилеглих сіл виникло нове виключно польс. с. Орли. Під час 2-ї світ. вій­ни відносини між українцями та поляками стали значно гіршими. У ніч з 17 на 18 квітня 1945 збройна група Нар. сторожі безпеки (під кер-вом Р. Кісєля «Сем­па»), яка була створена на базі підпіл. відділу Батальйонів хлоп­ських, підпорядков. Армії Крайовій, провела карал. акцію з метою змусити мешканців села виїхати в УРСР. Нападники пограбували укр. оселі та вбили, за різними оцінками, від 138 до 153 осіб, зокрема дітей і людей похилого віку. Вцілілі після цієї трагедії мешканці М. перебралися на найближчу залізничну ст. Журавиця, де місяць очікували на вагони для переїзду в УРСР. Вісім безпосеред. виконавців засуджено, однак унаслідок амністії згодом випущено на волю, оскільки Вищий суд Польщі визнав, що цей злочин слід сприймати не як геноцид, а звичайне (посполите) вбивство. Колишні малковичани (зо­крема М. Падовський) за підтримки голови Перемишл. відділу Об’єдн. українців у Польщі М. Сидора встановили пам’ят. знак і хрест на могилі загиблих.

Літ.: Блажейовський Д. Історичний шематизм Перемиської єпархії з вклю­­чен­ням Апостольської адміністрації Лемківщини (1828–1939). Л., 1995; J. Pi­suliński. Konflikt polsko-ukraiński w powie­cie przemyskim zimą i wiosną 1945 roku i udział w nim grupy Romana Kisiela «Sępa» // Pamięć i Sprawiedliwość. 2005. № 2; Гук Б. Малковичі // Наше слово. 2007. № 14–16; Падовська О. Книжка про Малковичі. Л., 2013.

Статтю оновлено: 2018