Мангишлак

МАНГИШЛА́К — пів­острів у Казах­стані. Знаходиться на пн.-сх. узбереж­жі Ка­спій. моря. Омивається Мангишлац. (на Пн.) та Казах. (на Пд.) затоками. Поверх­ня погорбована, роз­членована ярами. Вис. до 556 м (г. Бесшоки). Пд. частина — однойм. плато з глибокими без­стіч. западинами (Карагіє, Каунди та ін.). Значні родовища нафти й природ. газу. Клімат сухий, континентальний. Рослин­ність пустельна. У перекл. з казах. мови назва означає «місце зимівлі». Від поч. 1990-х рр. у Казах­стані вживають назву Манги­стау. Тут від 17 жовтня 1850 до 2 серпня 1857 від­бував засла­н­ня Т. Шевченко. Він брав участь у Каратаус. екс­педиції, що вела пошуки камʼяного вугі­л­ля на М. Поет був вражений природою краю. У листі до С. Гулака-Артемовського від 1 липня 1852 він писав: «Настоящая пустыня! Песок да камень; хоть бы травка, хоть бы деревцо — ничего нет. Даже горы порядочной не увидишь». Утіхою для нього було те, що п-ів поволі обживали й озеленювали: від­роджували хліборобство, овочівництво, садівниц­тво. Т. Шевченко особисто виростив тут вербу з гілки, пі­ді­браної на вулиці м. Гурʼєв (нині Атирау, Казах­стан), коли його пере­­­во­зили з м. Оренбург (РФ). Про М. він залишив свідче­н­ня у листах до А. Лизогуба від 16 липня 1852, Бр. Залеського від 5 лютого 1854 та у «Щоден­нику» (записи 17 липня і 9 серпня 1857). На багатьох своїх малюнках поет від­творив ланшафти п-ова: «Скелястий берег біля Новопетровського укріпле­н­ня», «Ханга-Баба», «Кудук­кштим», «Долина Кутус», «Акмиштау», «Кайрактау», «Гірське пасмо Пів­нічного Актау», «Тарла», «Вид на гори Актау з долини Агаспеяр», «Гора в долині Агаспеяр», «Кладовище Агаспеяр», серія «Мангишлацький сад» тощо. Збереглося бл. 180 творів акваре­л­лю, сепією, олівцем. Жанр. твори, ескізи та етюди, виконані Т. Шевченком на М., — своєрідна енциклопедія п-ова серед. 19 ст. Рисунки зберігаються в Нац. музеї Т. Шевченка (Київ). На М. залишилося чимало реліквій, повʼязаних із засла­н­ням поета, зокрема у м. Форт Шевченка (нині Мангистаус. обл.) — стара верба, посаджена ним, землянка і стіл біля неї, за яким поет працював, колишній будинок комен­данта І. Ускова, де бував поет (нині Шевченка Т. Г. Музей–меморіальний комплекс у Форті Шевченка), памʼятник Т. Шевченку (1881), його погру­д­дя (1927). Імʼям укр. поета на­звано парк, який він допомагав садити. 1961 закладено нове місто — Шевченко (нині Актау). Казах. філолог Є. Умірбаєв склав карту пере­бува­н­ня Т. Шевченка на М. і місця його роботи (1967). Укр. письмен­ник А. Курков у детектив. романі «Добрый ангел смерти» (Х., 1997) описав мандрівку гол. героя — киянина Миколи Сотникова — на М. у пошуках скарбу, нібито схованого тут Т. Шевченком.

Фотоілюстрації

×

❮ ❯

Завантажити статтю