МАНЕ́ВИЧІ — селище міського типу Волинської області, ра­йон­ний центр. Роз­ташоване в межах Волинського Поліс­ся (навколо зростають значні лісові масиви), за 130 км від митного пере­ходу Ягодин на кордоні з Польщею, за 83 км від митного поста Дольськ на кордоні з Білорус­сю та за 77 км від обласного центру. На пів­ночі від Маневичів бере початок річка Веселуха (притока Припʼяті, басейн Дніпра). Площа 7,658 км2. За пере­писом населе­н­ня 2001 року проживали 10 260 осіб (114,8 % до 1989); станом на 1 січня 2017 року — 10 767 осіб; пере­важно українці. Залізнична станція. Через Маневичі проходить автомобільний шлях Луцьк–Дольськ, за кілька км на пів­дні — Київ–Ковель–Варшава. Міста-по­братими: Вараш (Рівненська область), Зґеж (Польща), Купішкіс (Литва). Маневичі виникли 1892 року як при­станційне селище на залізниці Ковель–Сарни. 

Назва походить від села Маневичі (від 1964 року — Прилісне), яке роз­ташоване неподалік. На початку 20 столі­т­тя засновано 2 цегельні та кілька лісопильних заводів. Маневич­чина під час Першої світової війни стала центром позиційних боїв (Луцький прорив), у яких брали участь австро-німецькі війська, польські легіонери, російські війська та дивізія угорської кавалерії. Від 1915 року Маневичі пере­бували у прифронтових і фронтових умовах. Тут російське командува­н­ня роз­містило багаточисельні військові угрупова­н­ня, головні фронтові склади з боє­припасами та продовольством. Під час воєн­них дій 1918–1920 років влада неодноразово змінювалася. 1920–1939 — у складі Польщі, від 1939 — УРСР. У 1930-х роках працювали паркетна фабрика бельгійського концерну «Parquets LaChappelle», значна кількість тартаків, смолокурень, кузень, пекарень, мʼясокомбінатів та інші дрібні ку­старні під­приємства. У цей час містечко населяли пере­важно євреї (близько 50 %) та поляки (близько 30 %). Від 1940 року — селище міського типу. Від 28 червня 1941 до 2 лютого 1944 року — під німецько-фашистською окупацією. Жителі брали участь у під­пільній боротьбі в загонах ОУН–УПА. Діяло радянське партизанське під­пі­л­ля, зокрема під керівництвом Ю. Собесяка, П. Самчука та Героя Радянського Союзу А. Бринського (нині його імʼя присвоєно загальноосвітній школі № 2, а погру­д­дя, встановлене по­близу неї, є памʼяткою монументального мистецтва місцевого значе­н­ня). Нацисти знищили майже всіх євреїв. 1939–1941 багато поляків за­знали пере­слідувань від більшовицької влади, після Другої світової війни пере­важна їхня частина пере­селилася до Польщі. Деякий час Маневицькій селищній раді було під­порядковане село Оконськ. 

У радянський період працювали льонозавод, маслоробний і продуктів концентратів заводи, меблевий і харчовий комбінати, меблева фабрика. Нині головне під­приємство — Маневицьке лісове господарство (найбільше у Волинській області), яке складається з 15-ти структурних під­роз­ділів (9 лісництв, нижній склад, цехи з обробле­н­ня деревини та випуску консервів) і має площу понад 52 тис. га (з них 90 % вкриті лісом; у загальній структурі хвойні насадже­н­ня становлять 78 %, мʼяко­листяні породи — 20,2 %, твердолистяні — 1,6 %). Є Маневицька виправна колонія. У Маневичах — професійний ліцей, 2 загальноосвітні школи, 3 до­шкільні на­вчальні заклади, дитяча музична школа, ра­йон­ний центр творчості дітей та юнацтва; Маневицький крає­знавчий музей, ра­йон­ний Будинок культури, ра­йон­ні бібліотеки для дорослих і дітей; ра­йон­на лікарня; від­діле­н­ня 2-х банків. Є стадіон; лісопарк і 2 сквери. Народні аматорські колективи: духовий оркестр ра­йон­ного Будинку культури (заснований 1986 року), ансамбль народної пісні «Джерела» (1993), хорова капела «Мрія» (1995), чоловічий вокальний ансамбль «Маневицька сотня» (2003), фольклорний колектив «Дивоцвіт» (2002). 

Від 2000 року під керівництвом заслуженого діяча мистецтв України О. Синютіна функціонує зразковий дитячий театр-студія «Троянда С». Виходить ра­йон­на газета «Нова доба». У ра­йон­ній бібліотеці для дорослих видають «Календар знамен­них і памʼятних дат Маневич­чини». Релігійні громади: УПЦ МП — 2, УПЦ КП — 1, РКЦ — 1, проте­стантів — 2 (християн віри євангельської й адвентистів сьомого дня). Памʼятки архітектури місцевого значе­н­ня: залізничний вокзал (1904), Преображенський костел (1933–1937). Встановлено памʼятник воїнам-визволителям, воїнам-землякам і радянським під­пільникам, які загинули під час Другої світової війни, меморіальний знак убитим нацистами маневицьким євреям, монумент на честь воїнів-афганців, памʼятний знак на честь 2000-ліття Різдва Христового, погру­д­дя Героїв Радянського Союзу В. Єршова та Н. Хакімова, які брали участь у визволен­ні Маневич­чини. Серед видатних уродженців — лікар-хірург С. Бесєдін, радянський і партійний діяч І. Мусульбас. У післявоєн­ні роки тут працював живописець, народний художник України О. Байдуков.