Маниківці | Енциклопедія Сучасної України
Beta-версія

Маниківці


Маниківці

МАНИ́КІВЦІ – село Деражнянського району Хмельницької області. Знаходиться на правому березі р. Вовчок (притока Вовка, бас. Південного Бугу; на лівому – с. Михайлівка Ярмолинец. р-ну Хмельн. обл., яке раніше було м-ком Михалпіль), за 35 км від обл. центру, за 20 км від райцентру та за 12 км від залізнич. ст. Коржівці (смт Лозове Деражнян. р-ну) на лінії Жмеринка–Хмельницький. Пл. 3,81 км2. За переписом насел. 2001, проживали 1210; станом на 2017 – 1065 осіб; переважно українці, є значна кількість поляків. Побл. М. – хвойні та мішані ліси, у яких зростають дерева віком понад 100 р. Пн. частина села заболочена (урочище Зарої; у рад. період працював торфобрикет. з-д). Біля Чубатого та Заводського ставків – поклади глини, в урочищі Борсук на глиб. 1–2 м – буд. пісок. Через М. проходить територіал. автомобіл. шлях Хмельницький–Віньківці (Хмельн. обл.)–Ялтушків (Барський р-н Вінн. обл.). На тер. села знайдено знаряддя праці трипіл. культури. На думку більшості дослідників, воно засн. на поч. 16 ст. За нар. переказами, у давнину в густих заростях і високому очереті побл. Вовчка водилося багато вовків, лисиць, зайців, кіз, свиней та ін. диких тварин, яких мисливці на тер. сучас. М. «манили», а на тер. сусід. сучас. с. Загінці Деражнян. р-ну «заганяли в загін». Існує також легенда про те, що тут татари «заманювали» дівчат і забирали їх у неволю. Після Люблін. унії 1569 – у складі Польщі. Мешканці брали участь у Визв. війні під проводом Б. Хмельницького, повстанні С. Палія, гайдамац. русі. За 2-м поділом Польщі М. відійшли до Рос. імперії. У 19 – на поч. 20 ст. – село Михалпіл. волості Летичів. пов. Поділ. губ. У 1810–30-х рр. тут діяли повстанці під проводом У. Кармалюка. Здавна у селі мешкала значна польс. громада. 1816–1918 більша частина навколиш. земель належала польс. панам Косельським, які у 19 ст. спорудили палац у роман. стилі (у 20 ст. його перебудували; збереглися давні балки перекриття та даху, у деяких приміщеннях – залишки оригінал. паркету, дерев’я­но­­го оздоблення стін, сходів, груби, у холі – автентична плитка на підлозі; у палац. парку – кілька лип, кленів і ясенів віком понад 100 р.; після більшов. перевороту у будівлі містилися с.-г. технікум, МТС, клуб, від 1956 – заг.-осв. школа) і катол. каплицю (1990–2000 побл. неї зведено костел Пресвятого Серця Господа Ісуса), 1909 – гуральню (нині Маниковец. спирт. з-д), яка виробляла 80 відер спирту на добу. Під час воєн. дій наприкінці 1910-х рр. влада неодноразово змінювалася, у квітні 1919 остаточно встановлено більшовицьку. У 1920-х рр. спирт. з-д реконструювали, унаслідок чого потуж. підпр-ва зросла до 300 декалітрів спирту на добу. 1923–30 – село Проскурів. округи; 1932–37 – Вінн., від 1937 – Кам’я­­нець-Поділ. (від 1954 – Хмельн.) обл.; 1923–59 – Михалпіл., 1959–62 – Ружичан. р-нів. Жит. потерпали від голодомору 1932–33, понад 60 осіб зазнали сталін. репресій. Від липня 1941 до березня 1944 – під нім.-фашист. окупацією. Діяло рад. підпілля. 1973 на Маниковец. спирт. з-ді встановили брагоректифікац. апарат, на поч. 1980-х рр. здійснили модернізацію устаткування, побудували солод. відділ. та почали виробляти ректифіков. спирт вищого очищення, 1988 ввели цех з вироб-ва вуглекислоти потуж. 5 т на добу. У 1950-х рр. випуск спирту досяг 42,8 тис., у 1960-х рр. – 78,9 тис., 1978 – 333 тис., 1996 – 513 тис. декалітрів. У подальші роки на підпр-ві встановили млин потуж. 15 т на добу, налагодили випуск спирту «Екстра» та столової газов. води. Тривалий час очолювали Маниковец. спирт. з-д і зробили знач. внесок у його розвиток С. Кошенко та Г. Пасишнюк. Нині у М. також функціонують дитсадок; Будинок культури, б-ка; амбулаторія заг. практики сімей. медицини. Розвинені нар. промисли, зокрема вишивання (Л. Коваль, Н. Слотюк) та різьблення на дереві (І. Адамов, Л. Нащубський). Встановлено пам’ятник воїнам, які загинули під час 2-ї світ. вій­ни. Серед видат. уродженців – майстер худож. кераміки В. Віньковський. 1969–90 у М. душпастирював церк. діяч РКЦ Я. Ольшанський.

Літ.: Горбатюк В., Слободянюк П. Місцеве самоврядування Хмельниччини: Нариси історії місцевих громад Деражнянського району. Хм., 2003; Кохановський О., Куцюк В. Деражнянщина древня і вічно юна. Т., 2008; Жужа К. Чим Маниківці манять мандрівників // Сімейна газ. 2015, 2 лип.

Статтю оновлено: 2018