Мандарівка
Визначення і загальна характеристика
МАРДА́РІВКА — село Подільського (до 2016 — Котовський) району Одеської області. У листопаді 2017 Мардарів. сільс. раду (села Перешори та Топик, які лежать відповідно на Зх.–Пн. Зх. і Пд. Сх. від М.; утвор. 1921, деякий час також існувала й Перешор. рада) приєднано до Куяльниц. сільс. ради. М. знаходиться на межі з Захарів. (до 2016 — Фрунзівський; на Пд.), Окнян. (до 2016 — Красноокнянський; на Зх.) і Ананьїв. (на Сх.) р-нами Одес. обл., за 150 км від обл. центру та за 45 км від райцентру. Площа 4,2 км2. За переписом насел. 2001, у М. проживали 1241, Перешорах — 120, Топику — 96 осіб; 2017 — відповідно 1071, 40 та 67 осіб; переважно українці. Залізнична станція Одес. залізниці. Проходять автошляхи територіал. значення Захарівка–Шевченкове (Ананьїв. р-н) і ст. Чубівка (Поділ. р-н)–ст. М. Історія М. розпочинається наприкінці 18 ст. після входження Причорноморʼя до складу Рос. імперії. 1799 тут вже існували декілька хуторів. На той час довколишні землі належали полковнику Курису (нині одне з урочищ побл. М. — Курисове). Куриси посадили великий фрукт. сад, виноградник і 10 дес. білої акації. У 1840-х рр. ці землі придбав поміщик Мардарій Цигульський, від імені якого й походить назва села. 1865 з прокладенням залізниці тут відкрили станцію, побл. якої виникло залізничне с-ще. У 19 — на поч. 20 ст. М. входила до Кіндратів. волості Ананьїв. пов. Херсон. губ. Перешори були родин. маєтком нащадків запороз. козаків Чикаленків. 1810 вони виділили гроші на будівництво Свято-Микол. церкви, руїни якої збереглися донині. Її зводили у вихідні дні всім селом із цегли, яку виготовляли з місц. матеріалу. 1861 у Перешорах народився громад. діяч, публіцист, видавець, меценат Євген (1929 помер у Празі; за заповітом прах повинні були розвіяти в рідному селі, 1948 урну передали в Україну музею АН УРСР, нині її місце знаходження не відоме), 1884 — його дочка діячка жін. руху, журналістка, публіцистка, перекладачка Ганна, а 1888 — син громад.-політ. діяч, археолог, етнограф, дійс. чл. НТШ Левко (1965 похов. у м. Нью-Йорк, США, 2002 перепохов. на батьківщині) Чикаленки. Тітка Є. Чикаленка по батьків. лінії була одружена з М. Цигульським. У 1880-х рр. у М. введено в експлуатацію олійню, на якій були встановлені локомобіль у 8 кінських сил і 2 преси. Щодоби вона виробляла 150 пудів олії. Тоді ж відкрито цегел. завод, на якому, окрім цегли, виготовляли черепицю. 1894 у М. було 22 двори, мешкала 131 особа; 1897 у Перешорах проживали 637 осіб. Наприкінці 19 ст. М. стала знач. торг. центром. 1899 через залізничну станцію відправили 1,5 млн пудів зерна. У період 1-ї світової війни до армії мобілізували понад 50 мардарівчан. 1916 у М. проживали 473 особи. Під час воєн. дій наприкінці 1910-х рр. влада неодноразово змінювалася, у лютому 1920 остаточно встановлено більшовицьку. У вересні 1919 на залізнич. станції та в її околицях відбувалися бої між загонами Армії УНР і денікінцями. Восени 1920 у ході придушення селян. повстань більшовики в р-ні станцій М.–Затишшя (нині Захарів. р-ну)–Веселий Кут (нині Великомихайлів. р-ну)–Роздільна (усі — Одес. обл.) убили 106 і розстріляли 118 осіб. 1924 на перегоні між станціями М. і Чубівка повстанці пустили під укіс моск. пасажир. поїзд. За наказом парт. керівництва садибу Чикаленків спочатку переобладнали під школу, а згодом розібрали. 1929 у Перешорах проти закриття церкви виступили священик Ф. Пилецький, псаломник Ф. Бон-даренко, церк. староста Т. Мартинюк (усіх у листопаді заарештували, а у лютому 1930 засудили до розстрілу; 1989 реабіліт.) і бл. 300 місц. селян. 1932–33 жит. потерпали від голодомору, у 2-й пол. 1930-х рр. і післявоєнні роки зазнали подальших сталін. репресій. 1919–24 — село Одес. губ.; 1924–40 — Автоном. Молдав. Соц. Рад. Респ. УРСР; 1921–23 — Балт. пов.; 1923–24 — Балт. округи; від 1940 — Одес. обл.; 1923–25 — Ставрів., 1925–57 — Долин. (до 1944 — Валегоцулівський), 1957–94 — Ананьїв., від 1994 — Поділ. р-нів. 1932 у розпал примус. колективізації відкрито одну з найбільших у краї Мардарів. МТС, яка обслуговувала понад 50 колгоспів (наприкінці 1930-х рр. — 340 працівників; 125 тракторів і 45 комбайнів). 1936 здійснено модернізацію та розширення елеватора (нині Мардарів. хлібоприймал. підприємство). У довоєнні роки до М. приєднано 6 хуторів. Від 7 серпня 1941 до 2 квітня 1944 — під нім.-румун. окупацією. У М. була розташ. румун. жандармерія. Діяло рад. підпілля. На фронтах 2-ї світової війни загинули 178 мешканців. У рад. період також працювала Мардарів. заготівел. база тресту «Укртютюнсировина». Нині у М. — заг.-осв. школа, дитсадок; Будинок культури, б-ка; лікар. амбулаторія. Є церква Миколая Чудотворця УПЦ КП. Встановлено 2 памʼятники воїнам, які загинули під час 2-ї світової війни. Серед видат. уродженців М. — архітектор А. Бондарчук.
Літ.: Гусейнов Г. Перешори, Мардарівка // ПУ. 2012. № 12.
В. І. Сербул, Л. А. Шевченко
Додаткові відомості
Рекомендована література
Фотоілюстрації
Завантажити статтю
