Мар’їнка
Визначення і загальна характеристика
МА́РʼЇНКА — місто районного значення Донецької області, райцентр. Ма-рʼїн. міськраді, яка входить у Донец. міську агломерацію, підпорядк. с. Побєда. М. знаходиться на р. Осикова (притока Вовчої, бас. Дніпра), за 6 км на Пн. від м. Красногорівка Марʼїн. р-ну й однойм. залізнич. станції. На Сх. до М. прилягають житл. квартал Трудівський Петров. р-ну Донецька та смт Олександрівка Марʼїн. р-ну, які перебувають під контролем бойовиків т. зв. Донец. нар. республіки. Лінія розмежування проходить сх. околицями марʼїн. вулиць Зелений Гай і С. Проко-фʼєва (до 2016 — Леніна). За кілька км на Зх. від М. — с. Георгіївка, на Пн. Сх. — непідконтрольне укр. владі смт Старомихайлівка (обидва — Марʼїн. р-ну). На пд. межах М. — автомобіл. шлях нац. значення Запоріжжя–Донецьк. Площа 13,74 км2. За переписом насел. 2001, проживали 10 722 особи (складає 98,0 % до 1989): українців — 70,11 %, росіян — 28,93 %, вірмен — 0,35 %, білорусів — 0,06 %, греків — 0,06 %. За оцінкою Держ. служби статистики України, станом на 1 січня 2014 чисельність наяв. насел. становила 9829, а на 1 січня 2017 — 9672 особи. У звʼязку з військ.-політ. конфліктом на Донбасі, який розпочався 2014 і триває донині, багато жит. переселилося в різні регіони України або емігрувало, тому фактична кількість насел. є меншою. Тер. М. була складовою частиною приазов. степів, якими в 9–12 ст. кочували хозари, печеніги та половці, від 13 ст. — монголо-татари. На поч. 15 ст. ці землі увійшли до Крим. ханства. У період Нової Січі вони належали 2-му стану Війська Запорозького, а від серед. 18 ст. — Кальміус. паланці. На місці сучас. міста знаходилося запороз. займище. 1704 вже було кілька козац. зимівників і хуторів. 1844 тут держ. селяни з Полтав., Харків. і Черніг. губ. заснували село з сучас. назвою. Їм виділили для обробітку 5386 дес. землі. Сюди ж цар. влада етапувала багато поляків, яких наприкінці 18 ст. вивезли з Польщі в Київ. і Поділ. губ. 1859 у М., яка на той час належала до 4-го стану Олександрів. пов. Катеринослав. губ., проживали 1318 осіб і було 220 дворів. 1869 відкрито 2-річну церк.-парафіял., 1896 — 3-річну земську школи. Від 1874 — центр Марʼїн. волості новоутвореного Маріупол. пов. 1886 нараховувалося 293, 1914 — 524 двори. Наприкінці 19 — на поч. 20 ст. через безземелля значна кількість місц. селян почала працювати на Трудів. копальнях або переселилася на неосвоєні угіддя Тугай. краю (нині Казахстан). Тоді ж кілька замож. селян на тер. М. відкрили камʼяновугіл. копальню та спорудили вітряний і водяний млини. Під час воєн. дій на поч. 20 ст. влада неодноразово змінювалася, 25 грудня 1919 остаточно встановлено більшовицьку. 1920–25 — село Донец. губ., 1920–23 — Юзів. пов.; від 1923 — Юзів. (1924–30 — Сталін.) округи. Від 1923 — райцентр. 1928 з метою українізації Донбасу з м. Пирятин (нині Полтав. обл.) у М. переведено пед. технікум разом із 400-ма студентами. Селяни чинили опір проведенню насильниц. колективізації, за що потім потерпали від голодомору 1932–33. У 2-й пол. 1930-х рр. і у післявоєн. період багатьох жит. репресували. Від 1932 — у складі Донец. (1938–61 — Сталін.) обл. У тому ж році створ. МТС. Від 1938 — смт, від 1977 — місто. Від 19 жовтня 1941 до 10 вересня 1943 — під нім.-фашист. окупацією. Діяло рад. підпілля. У 1-й пол. 1940-х рр. у М. було бл. 80 чл. ОУН. Група ОУН у Красногорівці видала кілька номерів часопису «Плуг». Під час відступу нацисти розстріляли понад 100 осіб. На фронтах 2-ї світової війни загинули 5075 жит. Марʼї-нщини, які воювали у складі рад. армії. 1951 введено в експлуатацію хлібокомбінат; 1955–75 збудовано молокозавод (від 1993 — підприємство «Лактіс», молочну продукцію якого 2009 на міжнар. виставці у Києві відзначили 2-ма золотими та 3-ма сріб. медалями, а 2011 — 4-ма золотими і 1 сріб. медалями); 1959 розпочато спорудження Марʼїн. шиноремонт. заводу, який згодом набув союз. значення; 1980 на базі підприємства «Райхарчкомбінат» (у 1930-х рр. — 1965 — «Марʼїн. мельниця») засн. Марʼїн. харчосмак. ф-ку (у останні десятиліття діяли 2 олій. і 2 кондитер., а також крупʼяний, борошномел. і безалкогол. напоїв цехи; 1998 ма-рʼїн. халву відзначили міжнар. призом «Золотий орел», 2001 — знаком якості «Вища проба»). У липні–серпні 2014 під час протистояння у Донецьку багатораз. артобстрілів зазнала й М., яка опинилася на лінії фронту між ЗС України та бойовиками т. зв. Донец. нар. республіки. До 5 серпня 2014 місто кілька разів переходило від однієї сторони до іншої, відтоді — під постій. контролем укр. влади. На поч. червня 2015 сепаратисти намагалися відвоювати М., здійснивши разом з рос. військовиками широкомасштаб. наступ, який було відбито. Ця військ. операція була наймасштабнішою від часу підписання 2-х мінських домовленостей, застосовувалося важке озброєння. Час від часу бойовики обстрілюють місто та позиції укр. військових з різних видів озброєння й донині. 2014–17 у М. та ін. насел. пунктах Марʼїн. р-ну загинули й отримали тяжкі поранення, від яких пізніше померли, понад 80 укр. військовиків, а також значна кількість мирних жит.; зазнали руйнувань усі підприємства, були повністю зруйновані 36 та пошкоджені 177 будинків, зокрема 8 адм. приміщень і міська школа-інтернат. У М. — 2 заг.-осв. школи, 2 дитсадки; Марʼїнського району історії Музей, рай. б-ки для дорослих і дітей, рай. Будинок культури; ДЮСШ. 1961 встановлено памʼятник О. Пушкіну, 2017 — погруддя Т. Шевченка. Серед видат. уродженців — фахівець у галузі біол. і ландшафт. різноманіття, чл.-кор. НАНУ О. Глухов, вчений-селекціонер, іноз. чл. УААН, академік Рос. академії с.-г. наук, Герой Соц. Праці І. Калиненко, економісти Л. Касьянов і М. Чередниченко; поет, публіцист В. Марсюк; графік, живописець З. Девʼятак, художниця Ю. Дяченко. У М. жили та працювали письменники В. Бєлоусов та Іван Савич (І. Лукʼяненко), літературознавець Ф. Поліщук.
Літ.: Макаревский Ф. Матеріалы для историко-статистическаго описанія Екатеринославской епархіи: Церкви и приходы прошедшаго XVIII столѣтія. Екатеринославъ, 1880; Войтенко Н. Г. Марьинка: Путеводитель. Д., 1982; Ша-дько П. Голод 33-го [м. Марʼїнка] // Під прапором Леніна. 1990, 11, 13 верес.; Вікопомне. Марʼїнський район Донецької області: Істор. нарис. Д., 2008; Марʼїнка: Етнокультурний портрет українського селища на Донеччині кінця 1920-х рр. К., 2017.
В. П. Малій, О. М. Стариков
Додаткові відомості
Рекомендована література
Фотоілюстрації
Завантажити статтю
Населені пункти 
