Маркопіль

МАРКО́ПІЛЬ — село Бродівського ра­йону Львівської області. Маркопіл. сільс. раді (утвор. 1992) під­порядк. с. Ши­шківці. М. знаходиться на лівому березі р. Серет-Маркопільський (див. Луг; притока Серету, бас. Дністра), побл. межі зі Зборів. р-ном Терноп. обл., за 138 км від обл. центру та за 36 км від райцентру. Пл. М. 1,85 км². За пере­писом насел. 2001, у М. мешкали 703, у Шишківцях — 300 осіб; станом на 2017 — від­повід­но 644 і 286; пере­важно українці. У М. виявлено городище давньорус. часу та поселе­н­ня висоц. культури. Засн. 1628 шляхтичем Яковом Собеським і на­зване на честь його новонародженого сина Марка (загинув під час проти­стоя­н­ня польс. і козац.-селян. військ у ході Визв. вій­ни під проводом Б. Хмельницького; його зобразив Г. Сенкевич у романі «Ogniem i mieczem»). У тому ж році М. на­дано Маґдебур. право. Після 1652 містечком володів молодший брат Марка — польс. король Ян ІІІ Собеський. 1688 у писем. джерелах уперше згадується Маркопіл. замок (мав форму квадрата 120 × 115 м із 4-ма бастіонами; донині збереглися вали; археологи зна­йшли фрагменти скляних виробів і вікон. скла, керам. кахлю, метал. шпору, бронз. пряжку та кільце 17 ст., метал. ніж 16–17 ст. та ін. артефакти того часу). 1717 під час пожежі згоріло багато будівель. 1785 мешкали 337, 1880 — 1047 осіб. Після 1-го поділу Польщі 1772 М. ві­ді­йшов до Австрії (1867–1918 — Австро-Угор. імперії). У 2-й пол. 19 ст. — у власності мецената, колекціонера, політ. діяча, графа укр. походже­н­ня В.-К. Дідушицького. 1918 — у складі ЗУНР, 1919–39 — Польщі, від 1939 — УРСР. 1921–34 — містечко Зборів., 1934–39 — Бродів. пов.; 1921–39 — Терноп. воєводства. На­прикінці 1930-х рр. проживали 1,3 тис. осіб (українців — 93 %, поляків — 5 %, євреїв — 2 %). Від 1939 — село. За наказом більшов. влади декілька сімей вивезено у різні частини СРСР. Жит. за­знали сталін. ре­пресій. Від липня 1941 до липня 1944 — під нім.-фашист. окупацією. До серед. 1950-х рр. мешканці брали участь у зброй. боротьбі у загонах ОУН–УПА. У рад. період М. входив до складу Вербівчиц. сільс. ради. Нині у М. — навч.-вихов. комплекс «заг.-осв. школа-дитсадок», Нар. дім, фельдшер.-акушер. пункт. 1998 створ. шкіл. істор.-краєзн. музей (бл. 1 тис. екс­понатів; роз­діли: «Давня історія», «Маркопіл. замок», «М. у період світ. війн», «Шкільництво М.»). Памʼятки архітектури: церкви Різдва Пресвятої Богородиці (змурована 1892–96 за проектом арх. Ю. Захаревича в стилі еклектики з викори­ста­н­ням візантій., роман. і румун. елементів; храм вінчає пірамідал. купол у волин. стилі; перед 1-ю світ. війною роз­писи виконав А. Манастирський) та Вознесі­н­ня Христового (деревʼяна, зведена на поч. 1930-х рр. на пагорбі посеред цвинтаря; на її місці однойм. храми були здавна; однонавова, одноверха, з гранча­стою вівтар. частиною, до якої з Пн. прибудована ризниця; оточена під­даш­шям на при­ставлених кронштейнах; на зх. фасаді над входом — балкон, у пд. стіні — бічний вхід; вертикально шальована дошками та лиштвами; на гребені багато­схилого даху ближче до сх. краю — світловий восьмерик, об­битий бляхою, вкритий банею з ліхтарем та маківкою). За однією з легенд, тут раніше було с. Рет­­вʼяни з монастирем. Під час одного з татар. набігів зʼявилася Богородиця, що дало можливість селянам врятуватися. На подяку Пресвятій Марії створ. ікону. 1898 укр. кардинал, митрополит УГКЦ Сильвестр Сембратович місц. образ Богоматері проголосив чудотворним, надавши від­пуст для його почита­н­ня, що після понад пів­століт. пере­рви 1999 від­новлено єпис­копом Зборівським М. Колтуном. 1904 та у 1930-х рр. містечко від­відав митрополит Андрей Шептицький. Нову ікону Маркопіл. Божої Матері Вознесенської намалював О. Курилас. 2000 поряд із церквою Вознесі­н­ня Христового освячено каплицю, у на­ступ. році — Хресну Дорогу.

Фотоілюстрації

×

❮ ❯

Завантажити статтю