Мармарощина

Визначення і загальна характеристика

МАРМАРО́ЩИНА — історико-гео­графічний край. Роз­таш. у Карпатах на лів­обереж­жі р. Тиса (притока Дунаю). Ін. назви — Мараморош, Мармарош. Уперше назва «Мараморош» зга­дана у грамоті під 1199. До 14 ст. край був малозаселеним і використовувався як тер. для полюва­н­ня угор. королів і бояр. Від 1303 ним управляв під­даний угор. королю воєвода. У 14 ст. почалася колонізація М. волохами-румунами із Семи­гра­д­дя та русинами-українцями з Галичини. 1385 М. пере­творено на Мараморос. комітат (жупу). Після поділу Угорщини 1526 М. ві­ді­йшла до Семи­гра­д­дя, 1733 знову повернулася в Угорщину, під владою якої залишалася до 1919. До поч. 18 ст. більшість насел. М. становили румуни, згодом — русини-українці. Напр., 1839 у Мараморос. комітаті мешкало 49 тис. румунів і 84 тис. українців, на­прикінці 19 ст. — 65 тис. румунів і 122,5 тис. українців. На поч. 20 ст. пл. М. складала 10 350 км², насел. — 360 тис. осіб, з них бл. 45 % становили русини-українці, 24 % — румуни, решта — євреї, німці, угорці, словаки та ін. Пн. (більша) частина М. належить до укр. етніч. тер. і є сх. частиною Закарпа­т­тя (тер. сучас. Рахів., Тячів., Хуст. і Між­гір. р-нів Закарп. обл.), пд. частина (повіт Мараморош, Румунія) заселена пере­важно румунами. Адм. центром М. було м. Мараморош-Сіґет (нині м. Сіґету-Мармацієй, Румунія). Насел. М., зокрема й русини-українці, брало активну участь у пов­стан­ні Д. Дєрдя 1514, гайдуц. антифеод. ви­ступах 17 — поч. 18 ст., нац.-визв. війні угор. народу 1703–11 під керівництвом Ф. Ракоці. На поч. 20 ст. угор. влада організувала Мараморош-Сіґет. процеси (1904, 1906, 1913–14) проти укр. селян православ. віро­сповіда­н­ня, яких звинувачували у держ. зраді через масовий вихід із греко-катол. Церкви і пере­хід до право­славʼя, що викликало бурхливу реакцію в демократ. колах Європи проти сваві­л­ля угор. судочинства. Після роз­паду Австро-Угорщини згідно з ріше­н­нями Сен-Жерменського мирного договору та Тріанонського мирного договору 1920 М. поділено: її пн. частина (3/5 тер.) ві­ді­йшла до Чехо-Словач­чини, де створ. Мараморос. жупу (ліквідована під час адм. реформи 1927), а пд. (2/5 тер.) з насел. у 32 тис. осіб — до Румунії. Держ. кордон проходив уздовж Тиси і не збігався з етнічним. Так, до Румунії ві­ді­йшла частина укр. тер. — долина річок Вишеу і Рускова з 27-ма тис. русин.-укр. насел. (у найбільшому селі — Руська Поляна — мешкало 7 тис., у м. Мараморош-Сіґет — бл. 3 тис. русинів-українців). Осн. заня­т­тя українців у пд. частині М. — землеробство, скотарство та гірн. пром-сть. Укр. нац. життя роз­вивалося слабо через політику румунізації, якій протистояла насамперед греко-катол. Церква (у між­воєн­ні роки тут діяли 11 укр. греко-катол. парафій і 3 філії). На поч. 1920-х рр. українці в М. у румун. парламенті пред­ставляли 2 посли (депутати) — О. Ільницький і Т. Боготей. У цей час на М. існували Руська партія та філія Укр. нац. партії, які ві­ді­гравали не­значну роль у су­спільно-політ. житті. Культ.-осв. діяльність українців М. очолював І. Одовічук. У березні 1939 укр. насел. М. допомагало втікачам із Карпатської України. 1940 М. зайняли угорці, 1944–45 — рад. війська. У січні 1945 в Мараморош-Сіґеті пред­ставники нар. комітетів 17-ти укр. сіл створили Нар. демократ. фронт, який 4 лютого 1945 провів Мараморос. зʼїзд нар. комітетів. На ньому 426 делегатів обрали Мараморос. нар. комітет у складі 34-х осіб, які прийняли петицію про воз­зʼєд­­на­н­ня із Закарп. Україною в складі Рад. України і про­інформували про це уряди СРСР і УРСР. У травні 1945 рад. уповноважений Союз. контрол. комісії в Румунії під за­грозою арешту наполягав на роз­пускові Мараморос. нар. комітету і пере­дачі всієї повноти влади румун. адміністрації. Не­зважаючи на клопота­н­ня голови Нар. ради Закарп. України І. Туряниці та голови уряду УРСР М. Хрущова, Й. Сталін наказав від­кликати з Мараморош-Сіґету уповноважених Закарп. України. Таким чином, обʼ­єд­на­н­ня всієї М. із Закарп. Україною не від­булося, її пд. частина залишилася у складі Румунії. Нині у пд. частині М. (Сіґет. і Вишев. р-ни Мараморос. пов.), по річках Рускова, Вишеу і по лівому березі Тиси, роз­таш. 13 сіл, в яких проживають понад 37 тис. українців. Найбільшими серед них є Русь-Поляни — 11 тис., Русково — 6 тис., Ремець — 2,4 тис., Кричунів — 1,8 тис., Вишавська Долина — 1,7 тис., Красна — 1,5 тис., Бистрий — 1,5 тис. мешканців. У селах Вишня Рівна, Криве, Луг над Тисою заг. частка укр. етніч. насел. складає бл. 95 %. Після тривалого періоду мадяризації та румунізації щодо українців М. укр. культурне життя дещо покращало від 1948, коли румун. влада надала права для нац. меншин у шкільництві. Однак і нині в Румунії, де за офіц. даними нараховується 65 тис. українців (а за даними Союзу українців Румунії — 250 тис.), укр. нац. меншина пере­буває в досить складних умовах щодо збереже­н­ня та роз­витку своєї нац. ідентичності, задоволе­н­ня освіт. і культурно-інформ. потреб. У Румунії немає жодного укр. дитсадка та жодної школи з викла­да­н­ням більшості предметів українською мовою. На М. лише в 11-ти дитсадках із румун. мовою вихова­н­ня та 8-ми восьмиріч. школах із румун. мовою навч. укр. мову і літературу викладають як окремий предмет. У повіті діє єдиний в Румунії укр. ліцей. Вищу освіту українською мовою можна здобути в 3-х навч. закладах, але лише за однією спеціальністю — українська мова і літ-ра. Фактично від­сутні будь-які друковані ЗМІ українською мовою, окрім період. ви­дань Румунії Союзу українців.

Літ.: Довганич О. Мараморошський зʼїзд // Карпат. край. 1994. № 1–2; Горват Л. В., Вегеш М. М. Українці Румунії (Мараморощини): про­блеми соціально-економічного та політичного роз­витку (1918–1944). Уж., 1997; Горват Л. В. Соціально-економічний, політичний і культурний роз­виток українців Мараморощини (Румунія) в 1918–1945 рр. Уж., 1998; Пилипенко Т. Окремі аспекти українсько-румунських від­носин в сучасних умовах // Форум націй. 2009. № 4; Українці Румунії бережуть національні традиції // Свобода. 2012, 1 черв.

С. В. Від­нянський

Фотоілюстрації

×

❮ ❯

Завантажити статтю