Мартинівка Черкаської області

МАРТИ́НІВКА — село Канівського ра­йону Черкаської області. 2016 Мартинів. сільс. раду (входили села Дарівка та Ключники) при­єд­нано до Степанец. обʼ­єд­наної територіал. громади. Знаходиться на р. Мартинка (притока Росави, бас. Дніпра), за 60 км від обл. центру, за 25 км від райцентру, за 18 км від залізнич. ст. Таганча та за бл. 10 км від межі з Миронів. р-ном Київ. обл. Площа 4,8 км². За пере­писом насел. 2001, проживали 1324 особи; станом на 2017 — 1286 осіб; пере­важно українці. Побл. М. виявлено кургани скіф. періоду та поселе­н­ня черняхів. культури; побл. Дарівки — сармат. кургани. 1907 зна­йдено Мартинівський скарб, датований остан. чв. 7 ст. н. е. За легендою, назва села походить від імені пастуха Мартина, у якого татар. загін намагався ві­ді­брати овець та корів, але унаслідок якогось дива всі татар. воїни померли. М. вперше згадується у писем. джерелах 18 ст. Від 2-ї пол. 1770-х рр. навколишні землі належали польс. шляхтичам Понятовським. Після 2-го поділу Польщі 1793 — у складі Рос. імперії. 1796–1925 — село Київ. губ.; 1796–1837 — Богуслав., 1837–1920 — Канів., 1920–23 — Корсун. і Богуслав. пов.; під­порядковувалося Таганчан. волості. 1852 Дарій Понятовський (на його честь на­звали с. Дарівка) збудував цукр. завод, який працював до 2-ї пол. 1990-х рр. 1854 він також звів Свято-Микол. церкву (нині діє однойм. церква УПЦ МП). Потім власниками цукр. заводу почергово були граф Бутурлін та князь Юрчаков. На­прикінці 19 ст. його купив Ф. Терещенко, який пере­будував приміще­н­ня та здійснив модернізацію виробництва. Пізніше під­приємство успадкувала дочка — Н. Мурав­йова-Апостол. 1869 на заводі, який очолював француз Пудрон, працювали 310 робітників. 1886 у М. мешкали 1375 осіб (241 двір). На той час діяли також цегел. (у рад. період — завод Степанец. від­діл. «Між­колгоспбуду»), костопал., пивовар. і винокур. заводи, водяний млин. 1900 кількість мешканців зросла до 1910 осіб. На поч. 20 ст. власники заводу спільно з земством проклали через село шосейну дорогу. 1913 від­крито аграрно-цукр. школу, яка потім стала базовою для заснува­н­ня Смілян. технікуму харчової промисловості (Черкас. обл.). 21 листопада 1918 під час пограбува­н­ня цукр. заводу вбиті пом. дир. Й. Добровольський, механік І. Тильман, зав. лісами І. Нікітін та пом. бухгалтера Г. Мінецький. У грудні 1919 у селі остаточно встановлено більшов. владу. Жит. потерпали від голодомору 1932–33 (померли 1250 осіб; у 1990-х рр. створ. памʼят. знак-монумент), за­знали сталін. ре­пресій. 1925–30 — у складі Шевченків. округи; 1932–54 — Київ., від 1954 — Черкас. обл.; 1923–30 — Таганчан., від 1930 — Канів. р-нів. Від серпня 1941 до лютого 1944 — під нім.-фашист. окупацією. В околицях діяло рад. під­пі­л­ля. На фронтах 2-ї світової війни воювали понад 280 мешканців, з них 220 загинули (встановлено памʼятник воїнам-землякам). У М. — навч.-вихов. комплекс ім. діяча польс. визв. руху 19 ст. Л. Варинського (народився у селі; є його погру­д­дя), шкіл. музей (деякий час був філією Черкас. краєзн. музею, зберігається низка речей заг.-держ. значе­н­ня); лікар. амбулаторія. Донині збереглися висока цегл. труба (1904) та стіна одного з корпусів (1912) Мартинів. цукр. заводу. 1859 у селі побував Т. Шевченко (2008 на честь цієї події від­крито памʼят. знак), який їхав у с. Межиріч (нині Канів. р-ну) з м. Корсунь (нині Корсунь-Шевченківський Черкас. обл.), де у конторі з упр. маєтком князя П. Лопухіна служив його родич В. Шевченко. У рад. час на буряко­при­ймал. пункті Мартинів. цукр. заводу працював його далекий родич А. Шевченко.