Маслобойщиков Сергій Володимирович

Визначення і загальна характеристика

МАСЛОБО́ЙЩИКОВ Сергій Володимирович (18. 08. 1957, Київ) — режисер, сценарист, художник театру і кіно, актор, графік. Чоловік А. Сергійко. Член-кореспондент НАМУ (2017). Золота медаль АМУ в галузі театру (Київ, 1998). Лауреат міжнар. і регіон. кінофестивалів, конкурсів з образотвор. мистецтва. Заслужений діяч мистецтв України (2019). Член НСХУ (1989), НСКінУ (1993), НСТДУ (1996). Закін. Київський художній інститут (1981; викл. Т. Лящук) і Вищі курси сценаристів і реж. (Москва, 1989; кер. Р. Балаян), навч. у Київ. театр. інституті (1986–87; викл. В. Кісін). Працював у Києві: 1981–83 — художник-постановник Театру естради; 1984–87 — гол. художник Молодого театру; від 1990 — реж.-поста­­новник Нац. кіностудії худож. фільмів ім. О. Довженка; водночас від 2016 — старший викладач кафедри сценографії Нац. академії образо­твор. мистецтва та архітектури. Знявся у фільмах «Жодного дня без пригод» (1971), «Земні та небесні пригоди» (1974; обидва — реж. І. Вєтров), «Віра, Надія, Любов» (1972), «Друге дихання» (1974; обидва — реж. І. Шмарук), «Доміно» (1973, реж. І. Негреску), «Острів юності» (1976, реж. Ю. Слупський, Б. Шиленко). Режисура та сценографія в театрі: «Сон літньої ночі (Ніч чудес)» В. Шекспіра (1980; 1986; 1994; Театр естради, Молодий театр, Театр на Подолі), «Господиня заїзду (Трактирниця)» К. Ґольдоні (1986, Молодий театр), «Театральний роман» за М. Булгаковим (власна режисура, 1992; Театр на Подолі; усі — Київ); «Філумена Мартурано» Е. де Філіппо (1985, Львів. укр. драм. театр ім. М. Заньковецької та студія «Укртелефільм»); «Матінка Кураж та її діти» Б. Брехта (1986, Нац. театр рос. драми ім. Лесі Українки); «Буря» за В. Шекспіром (власна режисура, 2010; премія «Київ. пектораль» за кращу сценографію, 2010), «Неперевершена» П. Куїлтера (2016; обидві — Нац. укр. драм. театр ім. І. Франка); «Небезпечні зв’яз­­ки» за П. Шодерло де Лакло (власна режисура, 2012; Нац. центр ім. Леся Курбаса, Новий театр на Печерську; усі — Київ). Від 1999 — театр. реж. і сценограф в Угорщині: «Чонгор і Тюнде» (2000) за М. Верешмарті, «Кармен» (власна п’єса за П. Меріме та ін., 2001), «Міщанин-шляхтич» (2003) і «Скупий» (2007) Ж.-Б. Мольєра, «Сон літньої ночі» (2004) і «Приборкання норовливої» (2010) В. Шекспіра, «Тоска» Дж. Пуччіні (2006) та ін. Автор сценаріїв і реж. кінострічок: «Сільський лікар» (1988; Ґран-Прі Вищих курсів сценаристів і реж., Москва, 1988; приз за розвиток кіномови Всесоюз. кінофестивалю «Дебют», 1990); ретроспект. показ на міжнар. кінофестивалях, 1988–90), «Інший» (1989; приз за режисуру кінофестивалю короткометраж. фільмів «Vita longa», Москва, 1989; приз за кращий ігровий фільм на фестивалі «Франція — Україна», Київ, 1992), «Співачка Жозефіна та Мишачий народ» (1994, спільно з нім. студією «Innova-film»; приз за краще пласт. вирішення кінофестивалю «Кіношок–94», м. Анапа, РФ; приз за кращий худож. фільм Мкф «Молодість», Київ, 1994; приз за режисуру Каїр. Мкф, Єгипет, 1995), «Шум вітру» (2002, приз за кращу режисуру кінофестивалю «Відкрита ніч», Київ, 2002; приз кінофестивалю «Бригантина», м. Бердянськ Запоріз. обл., 2002; усі — Нац. кіностудія худож. фільмів ім. О. Довженка); д/ф «Світ Сашка Шумовича» (1997), «...Від Булгакова» (1999), «Данило Лідер», «Дві сім’ї» (обидва — 2000), «Люди Майдану» (2005; про Помаранч. революцію 2004), «Український аргумент» (2014; колектив. портрет пересіч. творців Революції Гідності 2013–14 та окремих їхніх опонентів; люди розповідають про свої долю, сподівання та прагнення), «Свій голос» (2016); кліпу «I’m a Ukra­­inian» (2015; приз Амер. муз. академії за найкращий кліп у стилі POP, м. Лос-Анджелес, 2016). Реж. серії телепрограм «Монологи» (сценарій В. Скуратівського, 1997–98, студія «1+1») та ін. Учасник худож. виставок від 1978. Створює також театр. костюми, плакати (серії «Історія Києва», 1981; «Театральні», 1981–2003), оформлює книги, зокрема «Лесь Курбас: репетиція майбутнього» Н. Корнієнко (К., 1998). Деякі роботи зберігаються у МТМК України (Київ).

Фотоілюстрації

×

❮ ❯

Завантажити статтю