Масова література | Енциклопедія Сучасної України
Beta-версія

Масова література


Масова література

МА́СОВА ЛІТЕРАТУ́РА – вид літератури та культури масової, сукупність літературних творів, що функціонують за законами літературної індустрії відповідно до декларованої жанрової належності й адресовані широкому читацькому загалу. М. л. – сукупність популярних та комерційно успішних худож. творів, створ. на принципах стандартизації та копіювання (наслідування) відомих і давно опрацьованих жанр. зразків та худож. прийомів. Ін. назви – популярна (поп-література), паралітература, тривіал., розважал., комерц., схемат., жанр., формульна, конвенційна літ-ра. Деякі терміни з пейоратив. значенням: чтиво, масліт, кітч-, треш-література, низька (низова), бульварна, «низькочола» літ-ра, «легкий жанр», «pulp fiction». Інколи негативні конотації фігурують у наук. дефініціях – багатотиражна розважал. та дидакт. белетристика, позбавлена естет. вартості, розрахована на мас. споживання її як продукту культур. індустрії. М. л. описують кількіс. (великі наклади, продажі, мільйони читачів) або якіс. (низька якість, комерц. спрямованість, специфіка функціонування, жанр. чи формульний характер текстів) параметрами. М. л. відповідає запитам середньостатист. читача і не вимагає від нього спец. підготовки (філос., філол. тощо), високого освіт. й культур. рівнів. Для М. л., зазвичай, характерні актуал. проблематика, динам. сюжет, захоплива інтрига, схильність до сенсацій, екзотики, гіпербол, ефектів, надмір. пафос, впізнавані, яскраві, життєподібні характери, простий, доступ. стиль. Мас. видання признач. для комфорт. читання й надання рекреатив. послуг: відволікають читача від реальності (феномен ескапізму), занурюють у світ фантазії, втішають і розважають, створюючи т. зв. казки для дорослих методом ілюзій. М. л. виправдовує очікування аудиторії та не виходить за межі її сподівань, вона є дидактичною, консервативною, пропагує базові сусп. цінності: родина, власність, патріотизм, любов. М. л. використовує мову символів, емблем, загальнозрозумілих знаків, іміджі, стереотипи і є потуж. знаряддям формування сусп., нац., політ. міфології та ідеології. Використання шаблон. мотивів, сюжет. кліше і наратив. прийомів разом з ідей. однозначністю й інколи темат. банальністю дає змогу говорити про тривіал. характер М. л. Гол. принципами поля М. л. є, відповідно до моделі книжк. конвеєра, такі: повтор (редуплікація, тиражування), серійність (циклізація, серійні персонажі), імітація, підвладність моді та рекламі, швидка ротація новинок у межах сезону, висока конкуренція між ними, орієнтація на стрімкий успіх. Неприхов. прагнення авторів М. л. до популярності й комерц. успіху зумовлює вимоги до поліграфії, зокрема формату (кишеньк. формат, м’яка обкладинка, яскравий привабливий дизайн), способів розповсюдження (у місцях найбільшого скупчення людей – на вокзалах, у супермаркетах, вулич. ятках; засобами мереж. торгівлі, за каталогами чи передплатою). Літ. ім’я автора є брендом, часто це псевдонім, інколи груповий (поширений т. зв. бригад. метод створення текстів). Зниження ролі автор. індивідуальності, принципи колектив. та іноді анонім. творчості наближають М. л. до фольк­лору. Значну роль у функціонуванні відіграють медійні технології, телебачення, Інтернет, соц. мережі, що забезпечують промоцію і доступність книжок для читача. М. л. розглядають як суттєву складову літ. процесу, що посідає низове місце в літ. ієрархії як невизнана, вторинна (твори поза каноном) і разом з тим – як невід’єм. компонент мас. культури (індустрії розваг), що зумовлює закони її функціонування (вироб-во – дистрибуцію – споживання) та виняткову комерціалізацію і маркетизацію. Австрал. учений К. Ґелдер назвав її не творчістю, а індустрією, де літ. твір перетворився на товар. З цього випливає необхідність досліджувати М. л. у комплексі з ін. формами мас. культури та медіа; розглядати як унікал. об’єкт, що заслуговує на власне крит. поле. М. л. не відме­жована від елітарної, високої літ-ри, вона експлуатує її теми, жанри, сюжети, прийоми і водночас слугує їхнім резервуаром, оскільки більш оперативно відгукується на злободенні проблеми. Простір між цінніс. полюсами М. л. та елітарної літ-ри, на думку літературознавців, займає т. зв. мідл-література, актуал. літ-ра або якісна белетристика. У добу постмодерну актуал. ідея творів з подвій. кодуванням, що нівелюють межу між обома видами літ-ри і можуть прочитуватися на рівні як масової, так і елітарної (напр., романи У. Еко, П. Зюскінда, Дж. Фаулза). М. л. окреслюють як жанрову і розглядають як систему жанрів: детектив, пригодн. роман, мелодрама, любов. роман, фентезі, наук. фантастика, сімейна сага, трилер, горор (роман жахів), готика, нуар, вестерн, комікс, гламур. роман, чикліт тощо. До жанр. системи М. л. зараховують також популярні жанри нон-фікшн (худож.-докум.): мемуари, біографії, есеї, психол. порадники, тревелоги, медійну словесність тощо. Жанр на полі М. л. є виразно задекларованим і легко зчитуваним сигналом для аудиторії, стає маркетинг. інструментом просування популяр. тексту на книжк. ринку і задає правила гри для автора, видавця, читача, критика і літ. журналіста. Для підтримання жанр. канонів використовують специф. механізми: приписи вид-в, посібники для літераторів-початківців, жанр. об’єд­нання письменників та аматорів, їхня періодика (фензіни, прозіни) тощо. Жанр. канони охоп­люють тематику, сюжетну схему, персонажів, обстановку (тло, декорації, сетінг), персонажів, точку зору, структуру наративу, вибір мовних засобів. Амер. бібліотекознавець Дж. Серрікс поділила жанри залежно від критерію їхньої адресації на адреналін., емоц., інтелектуал. та ландшафтні. Суворі жанр.-темат. канони детективу, любов. роману, роману жахів, бойовика засвідчують структурно-смисл. жорсткість, формульність М. л., нормативність її поетики, що передбачає закріплення жанрів і формул в уяві читачів, забезпечує стабільність і тривалу популярність певних жанр. моделей. Кожна з п’яти описаних амер. дослідником Дж. Кавелті формул – пригодн., детективна, мелодрам., любовна, формула «чужі істоти і стани» – втілює певну морал. фантазію сусп-ва. У критиці остан. років зафіксовано вживання запозиченого з медіа, передусім телебачення, терміна «формат» стосовно жанрів М. л. та їхніх різновидів. Існує чітка кореляція між жанром і цільовою аудиторією: чоловіками/жінками, дорослими/дітьми; групи читачів розрізняють за профес., соц., реліг., етніч., регіонал. ознаками (відбувається спеціалізація мас. літ. продукції, сегментація книжк. ринку). М. л. як культур. і літ. феномен з’явилася наприкінці 19 – на поч. 20 ст. (більш ранні форми описують як популярну літ-ру), з розвитком масового суспільства, індустрії розваг, прогресом мас. комунікацій, завдяки масовізації освіти та процесу урбанізації. Внаслідок модернізації книжк. ринку, професіоналізації праці письменника й запровадження автор. права популярне письменство набуло сучас. вигляду. Жанр. система М. л. формувалася хвилеподібно: перша «хвиля» – серед. 18 ст. (сентимент. і готич. романи), друга – серед. 19 ст. (детектив, наук. фантастика, різновиди героїко-авантюр. прози: шпигун. трилер, вестерн, колоніал. пригодн. роман). Жанр. репертуар М. л. у цілому склався до серед. 20 ст. Її стиль містить елементи сентименталізму (любов. роман, сімейна сага, соц. мелодрама), романтизму (пригодн., істор., шпигун., мор. романи, вестерн, фентезі), натуралізму (нуар, трилер, ерот. роман), що часом спрощено інтерпретовані. Прообразом М. л. були авантюрні історії в антич., лицар., шахрай. різновидах роману, потуж. вплив справила сентимент. і готична проза межі 18–19 ст., мемуари поліцейських, історії видат. злочинців, «ньюгейт.» романи. Моделями жанрів М. л. стали твори популяр. класиків: В. Ско- тта, А. Дюма (істор.-пригодн. роман), С. Річардсона, Дж. Остін, Ш. та Е. Бронте, М. Мітчелл (любов. роман), Е.-А. По, В. Коллінза, Ч. Діккенса, А. Конан-Дойля, Ґ.-К. Честертона (детектив, сенсац. роман), Г. Волпола, А. Редкліфф, М. Шеллі, Г. Веллса, Ж. Верна (горор, фантастика), Д. Дефо, Дж. Свіфта, Ф. Купера, Р. Кіплінґа, Р.-Л. Стівенсона (пригодн., шпигун., мор. романи, вестерн). Біля витоків М. л. стояли П. Феваль, Дж. Ліппард, Е. Сю, П. дю Террайль, М. Леблан, Е. Ґаборіо, Р. Сабатіні, Р. Хаґґард, Б. Стокер, Е. Берроуз, Є. Марлітт, М. Бреддон, М. Кореллі, Л. Чарська. На поч. 20 ст. світ. популярності набуло явище «пінкертонівщини» (авантюрно-детективні історії про пригоди приват. детективів Ната Пінкертона та Ніка Картера). Яскравим явищем М. л. 20 ст. були й залишаються твори А. Крі- сті, Ж. Сіменона, Дж.-Х. Чейза, Р. Чандлера, Буало-Нарсежака, А. Макліна, Я. Флемінґа, М. П’юзо, Ф. Форсайта, Т. Кленсі, Дж. Ле Карре, М. Крайтона, А. і С. Ґолон, Г. Роббінса, С. Шелдон, Б. Картленд, Дж. Хейєр, Н. Робертс, К. Маккалоу, Ж. Сюзенн, Дж. Коллінз, Д. Стіл, Г.-Ф. Лавкрафта, С. Кінґа, Дж.-Р. Толкіна, А. Кларка, Т. Пратчетта, Р. Хайнлайна, Дж.-К. Роулінґ, Д. Брауна, С. Майєр, Ж.-К. Ґранже, Б. Акуніна, К. Буличова, Д. Донцової, О. Мариніної та ін. Укр. модель М. л. визначало колоніал. становище країни в 19–20 ст., постколоніал. – у 1990–2010-х рр., що пояснює проблеми розвитку популяр. письменства доби Незалежності. Укр. традиція М. л. пов’язана з іменами В. Винниченка, М. Трублаїні, Ю. Смолича, Ю. Шовкопляса, М. Йогансена, Д. Бузька, В. Владка, М. Дашкієва. 1928 І. Айзеншток у праці «Українські Пропілеї. Котляревщина» наголосив на потребі вивчення М. л. і мас. читача, що дозволить установити точні межі й обсяг певних течій, дасть право так чи інакше оцінити з істор.-літ. боку напрямки й окремих видат. письменників. Проблеми масовізму, мас. читання активно обговорювали під час літ. дискусії 1920-х рр. на сторінках часописів «Нова генерація», «Червоний шлях», «Життя й революція», «Музагет», учасники якої дійшли висновків про М. л. як особливу форму зв’язку між читачем/глядачем і твором мист-ва, засн. на соц. ідентифікації, експлуатації пізнавал. потреб мас, а також маніпуляції мас. свідомістю. Однак за часів СРСР розвиток нац. М. л. загальмовано через маргіналізацію укр. мови внаслідок русифікації, репресії укр. письменників, «залізну завісу», що відтинала укр. літ. процес від зарубіж. тенденцій, панування планово-адм. економіки, що спотворювало вільний книжк. ринок. Значну популярність, попри це, здобули істор., пригодн., детективні, шпигун., фантаст. твори П. Загребельного, Ю. Дольд-Михайлика, В. Ка- шина, Р. Самбука, О. Бердника, І. Білика, а також рос. рад. авторів (Ю. Семенова, В. Пікуля), що компенсувало брак індустрії розважал. читання. Від 2000-х рр. ситуація змінилася: поступово усталилася інфраструктура ринку популяр. літ-ри, визначилися його провідні діячі. Відбувається професіоналізація праці письменників, орієнтованих на комерц. успіх, укр. мовою перекладають світ. бестселери та актуал. новинки зарубіж. М. л. З’явився перший успіш. досвід промоції вітчизн. книжок, «розкрутки» нових імен, які відкривають конкурси «Золотий бабай», «Коронація слова», «Це ж елементарно, сер!», «Зачаєний жах», спрямовані на пошуки укр. бестселера та розвиток певних жанрів (детектива, трилера, фантастики). Серії розважал. літ-ри опублікували агенції сестер Демських та «Зелений пес», «Клуб сімей. дозвілля», «Нора-друк», «Фоліо», «Дуліби», «Факт», «Кальварія», «Навч. книга – Богдан», «Темпора». Популяризації М. л. 1920-х рр. сприяє проект вид-ва «Темпора» «Наші двадцяті» (видані антології детективу, фантастики, любов. роману). Після Революції Гідності актуальною стала екранізація творів сучас. М. л. («Століття Якова» В. Лиса, «Чорний ворон» В. Шкляра, «Червоний» А. Кокотюхи, цикли ретродетективів тощо). Сучасну М. л. презентують А. Курков, Ю. Вин­ничук, Люко Дашвар, О. Волков, Віталій та Дмитро Капранови, І. Роздобудько, Л. Денисенко, Л. Романчук, О. Вільчинський, В. Івченко, М. Гримич, Н. Гуменюк та ін. Сучасна укр. М. л. перебуває у подвій. статусі: з одного боку, її сприймають як літ. продукцію низької якості, з іншого – на неї покладають надію українізувати читачів, довести конкурентоспроможність, повноцінність і самостійність укр. культури, її здатність виживати в глобалізов. світі. Дебати про М. л. в Україні стосувалися важливих питань вітчизн. бестселера, нац. і світ. тенденцій розвитку окремих жанрів, місця російськомов. М. л. в Україні, держ. політики стосовно книговидання, ролі М. л. й культури в процесах глобалізації тощо. Значна популярність мас. письменства, його глобальність, інтегрованість до системи мас. культури, співіснування з медіа привертають увагу не лише літературознавців, а й культурологів, соціологів, філософів, психологів, лінгвістів. Упродовж 20 ст. зарубіжна гуманітаристика виробила різноманітні концепції М. л., що з’ясовують її природу й функції, закономірності розвитку, взаємодію з ін. сферами духов. життя сусп-ва. Ці концепції розвинулися в рамках авторитет. моделей вивчення мас. культури: підходу культура і цивілізація (К. та Ф. Лівіс, Х. Ортеґа-і-Ґассет), моделей Франкфурт. школи (Т. Адорно, М. Горкгаймер, В. Беньямін, Г. Маркузе), культурол. студій (С. Ґол, А. Мак-Роббі, Дж. Ґебдідж, Р. Гоґґарт, Р. Вільямс), структурно-семіот. (В. Райт, У. Еко, Р. Барт), марксист. (Л. Альтюссер, А. Ґрамші) та постмодерніст. (Р. Барт, М. Фуко) підходів. У студіях Дж. Кавелті, К. Ґелдера, П. Свірські, С. Мак-Крекена, А. Факторович, Д. Фонданеша, М. Черняк, О. Окопень-Славінської та ін. досліджено осн. питання становлення, розвитку, поетики, функціонування, жанр. системи М. л., її нац. варіантів. У сучас. укр. літературознавстві проблему вивчення М. л. першою порушила Т. Гундорова. Питанням М. л. та її взаємодії з мас. культурою присвяч. публікації Н. Герасименко, Т. Свербілової, Т. Гребенюк, О. Романенко, О. Пронкевича, М. Калініченка, Л. Кицак та ін. В Україні відбулися міжнар. наук. конф., присвяч. питанням М. л., зокрема «Масова література: від давнини до сучасності» (Бердянськ, 2006), «Кітч у сучасній культурі», «Зони контакту: література і масова культура», «Література і паралітература: де межа?» (усі – Київ, 2010), «Масова література: проблема інтерпретації, змісту та форми» (Миколаїв, 2015).

Літ.: J. Cawelti. Adventure, Mystery, and Romance. Formula Stories as Art and Popular Culture. Chicago, 1976; K. Gelder. Popular Fiction: The Logics and Practices of a Literary Field. Abingdon, 2004; Черняк М. А. Массовая литература ХХ века: [Учеб. пособ.]. Москва, 2007; J. Saricks. The readers’ advisory guide to genre fiction. Chicago, 2009; Герасименко Н. Популярна література кінця ХХ – початку ХХІ ст. Т., 2010; Філоненко С. О. Масова література в Україні: дискурс / ґендер / жанр. Д., 2011; D. Glover, S. McCracken. The Cambridge Companion to Popular Fiction. Cambridge, 2012; Сучасна українська белетристика: координати «Коронації слова». М., 2014; A. Faktorovich. The formulas of popular fiction: elements of fantasy, science fiction, romance, religious and mystery novels. Jefferson, 2014; Романенко О. В. Семіосфера української масової літератури. Текст. Читач. Епоха. К., 2014.

Статтю оновлено: 2018