Медіа

Визначення і загальна характеристика

МЕ́ДІА (від лат. medium — засіб, спосіб) — засоби та інструменти зберіга­н­ня і пере­дачі інформації та даних для індивідуальної чи та масової аудиторії. Часто як синоніми вживають засоби масової інформації, мас-медіа, хоча зарубіжна наука роз­глядає масову комунікацію в більш широкому значен­ні, зокрема тлумачить її з по­гляду комунікації — пошире­н­ня інформації, ідей та думок, що є частиною людського життя, а методи та способи донесе­н­ня цих даних до нас і є масовою комунікацією (листівки друзів, телефон­ні роз­мови, компʼютерні диски тощо). До масової комунікації зараховують засоби звʼязку і пере­дачі інформації різних типів — від найдавніших (мова жестів, наскельні малюнки та інші) до найсучасніших, що утворюють глобальну інформаційну супермагістраль. Коли масова комунікація використовується для одночасної комунікації з тисячами людей, зʼявляється поня­т­тя «мас-медіа» (зі своїми специфічними атрибутами та функціями), що обʼ­єд­нує пресу, радіо, телебаче­н­ня й рекламу. За твердже­н­ням данського вченого Карла Йєнсена, медіа в комунікації за­ймають місце посередині між матеріальним та нематеріальним світом.

Друкована продукція, електромагнітні сигнали й потоки бітів — це все матеріальні явища. Різні матеріальні носії забезпечують до­ступ до широкого спектра актуальних і, можливо, ледь мислимих світів. Цифрова природа медіа пояснює, що межа між матеріальними та нематеріальними реальностями може зміщуватися докорін­но. Медіа по­значають такі соціальні ін­ститути, для яких виготовле­н­ня медіа­продукції та її пошире­н­ня є виробничою і бізнесовою справою. Під медіа ро­зуміють насамперед засоби комунікації масової, однак ними не вичерпується це поня­т­тя. Різного роду центри, служби, що за­ймаються збором, аналізом даних і на­да­н­ням інформаційних послуг населе­н­ня, — це також медіа. Знаковою в теоріях трактува­н­ня медіа є ві­дома фраза канадського філософа М. Маклюена: «Медіа — це пові­домле­н­ня», а засоби комунікації є продовже­н­ням (чи роз­шире­н­ням) людини. У своїх працях з теорії комунікативістики він віртуально роз­ділив історію людства через транс­формацію систем медіа, увівши поня­т­тя «Галактика Ґутенберґа», тобто світ друкованих медіа, що панував із вина­йде­н­ням друкарського вер­стата, та світ, що зʼявився з ерою електрон­них медіа, коли періодика по­ступилася у популярності радіо й телебачен­ню. З приходом ери Інтернету усталені під­ходи до класифікації медіа почали по­ступово транс­формуватися.

Класифікація медіа

Нині існує поділ на традиційні, нові та соціальні медіа. Такі під­ходи повʼязані з домінува­н­ням інтер­активного діалогу та пошире­н­ням користувацького контенту, що виходить за межі тлумаче­н­ня засобів масової інформації. Традиційно до медіа зараховують періодику (газети, журнали), аудіовізуальні засоби масової інформації (радіо, телебаче­н­ня), від­недавна — інтернет-медіа. Крім того, медіа прийнято вважати книги, кінофільми, аудіозаписи, ві­деозаписи, телетекст, рекламні носії. Основною обʼ­єд­нуючою характеристикою для різних типів медіа є донесе­н­ня інформації до споживача за допомогою спеціальних засобів. Виникне­н­ня нових медіа є результатом активного роз­витку Інтернету. Динамічність роз­будови всесвітньої павутини, а також набір специфічних ознак — гіпертекс­туальності, мультимедійності та інтер­активності — стали потужним імпульсом для кількісного та якісного входже­н­ня традиційних засобів масової інформації у віртуальний світ, а також для виникне­н­ня унікальних та синтетичних форм мережевої медіакомунікації. Нові медіа часто асоціюють із сучасними медіа, заснованими на цифрових технологіях, на­приклад: інтернет‐ви­да­н­ня, презентації на компакт-дисках, компʼютерні ігри, соціальні мережі тощо.

До головних їхніх ознак, окрім за­значених мультимедійності, гіпертекс­туальності та інтер­активності, належать генерува­н­ня інформації в режимі реального часу, персоналізація її до­ставки споживачеві, можливість користувача брати участь у її творен­ні, впливати на процес колективної медіатворчості. Саме цими ознаками нові медіа від­різняються від традиційних засобів масової інформації.

Нині також ви­окремлюють соціальні медіа. Загальною характеристикою цього явища є орієнтація на максимальну взаємодію (інтеракцію) користувачів у віртуальних інтернет- чи мобільних середовищах. Дослідники ви­значають соціальні медіа як групу інтернет-додатків і сервісів, побудованих на ідеології та технології Web 2.0, що дають можливість створювати й обмінюватися користувацьким контентом. Науковці за­пропонували класифікацію, що від­ображає основні елементи соціальних медіа: блоги, соціальні мережі (на­приклад, Facebook), спільні проекти (Wikipedia), контентні спільноти (YouTube), віртуальні соціальні світи (Second Life), віртуальні ігрові світи (World of Warcraft). Новим нашарува­н­ням медіа дослідники вважають також медіакомунікації — процес комунікації, що від­бувається за допомогою медіа. Важливим наслідком для ро­зумі­н­ня зміни поведінки є не лише поведінкова, але й комунікаційна реакція, коли адресат і адресант обмінюються інформацією, удосконалюючи початковий код. За своїм змістом медіакомунікації — це синтезований вид комунікації, орієнтований на масову аудиторію через медіака­нали, з ознаками субʼєкт-субʼєктного синхрон­ного інформаційного обміну.

Функції медіа

Функції медіа є роз­маїтими. У стат­ті 34 Кон­ституції України за­значено, що кожному гарантоване право на свободу думки і слова, на вільне вираже­н­ня своїх по­глядів і пере­конань. Це право забезпечує комунікаційна функція, що не лише інформує через медіа масову аудиторію й соціальні ін­ститути, а й уможливлює веде­н­ня діалогу з журналістом (особливо широко реалізується у соціальних мережах та соціальних медіа). Ідеологічна (пропагандистська) функція медіа полягає у здатності доносити державотворчі ідеї, формувати цілісність нації, систему цін­ностей у масовій аудиторії та в окремого споживача інформаційного продукту тощо. Вона набуває особливого значе­н­ня в умовах криз, військових дій, економічної не­стабільності, а також під час зовнішніх та внутрішніх інформаційних війн і так званої гібридної війни. Медіа ви­ступають потужним освітнім ін­ститутом у сучасному інформаційному су­спільстві, одним із головних їхніх зав­дань є: формува­н­ня знань, донесе­н­ня освітньої інформації, стимулюва­н­ня до медіа­грамотності масової аудиторії.

Медіа здатні організовувати громадськість навколо ідей. Мобілізація, обʼ­єд­на­н­ня людей у пита­н­нях, що стосуються кризових ситуацій, військових дій, а також при стабільному чи умовно стабільному роз­витку держави дає під­стави говорити про медіа як «четверту владу». Культурна функція ви­глядає особливо актуальною в глобальному інформаційному су­спільстві, що формується під впливом потужних між­народних гравців, які активно насаджують невластиві для окремих держав культурні ідеали, внаслідок чого виникають поня­т­тя космополітизму та по­ступового нівелюва­н­ня національних традицій, під­міна їх чужорідними замін­никами.

Не менш важливим є мовне пита­н­ня, коли національні медіа ведуть мовле­н­ня мовами інших держав, формуючи уявле­н­ня про меншовартість рідної мови. Рекламно-довід­кова функція перед­бачає задоволе­н­ня запитів аудиторії щодо пошире­н­ня рекламної інформації та різноманітних довід­кових ві­домостей. Рекреативна функція покликана допомогти аудиторії від­почити, роз­важитися. В Україні, як і за кордоном, спо­стерігається домінува­н­ня та орієнтація на задоволе­н­ня роз­важальних запитів аудиторії. Як наслідок, зʼявився формат інфотейнмент (від англійської мови information — інформація та entertainment — роз­вага), що ставить за мету подавати інформацію у максимально роз­важальній формі, а також квалоїд (від англійської мови quality — якісний і tabloid — бульварний) — медіа, що по­єд­нують змістовне наповне­н­ня якісної преси та таблоїдну форму його пред­ставле­н­ня.

В остан­ні роки дис­кутують про нові функції медіа, спричинені активним входже­н­ням традиційних засобів масової інформації в Інтернет та стільникову комунікацію. Це — конвергентність, інтер­активність, мультимедійність, креативність, оптимізація контенту. Проте доцільніше їх роз­глядати як нові технічні можливості донесе­н­ня інформації та налагодже­н­ня комунікаційної взаємодії з аудиторією.

Медіа в Україні

Серед основоположних ідей сучасного медіа — свобода слова. Проте цей показник, за моніторинговими даними між­народної правозахисної організації «FreedomHouse» про стан свободи засобів масової інформації у 2015 році, по­стійно знижується: лише 13 % мешканців світу мають можливість задовольнятися справді вільною пресою, 41 % — частково вільною, а 46 % — живуть у зоні тотального контролю над медіа.

Під­готовку фахівців для медіа в Україні здійснюють понад 40 закладів освіти, серед них — Журналістики Ін­ститут Київського національного університету ім. Т. Шевченка та факультет журналістики Львівського національного університету ім. І. Франка, Школи журналістики «Києво-Могилянської академії» Національного університету та Українського католицького університету.

Завантажити статтю