Мезофіти

МЕЗОФІ́ТИ (від мезо... і грец. φυτόγ — рослина) — наземні рослини, що ростуть в умовах середнього зволоження ґрунту і повітря. М. найчисленніші серед назем. рослин; є проміж. групою між ксерофітами та гігрофітами, відзначаються різноманіттям форм і переважають у помір. клімат. зоні. Значення рослин М. у природі та житті людини дуже велике, оскільки вони формують ландшафт тер. серед. поясу. До М. належать листопадні дерева, чагарники, лучні та лісові трави, більшість культур. рослин, бур’яни. Практично всі плодові дерева та овочеві культури — М. Деякі види рослин з цієї групи досить поширені також у тропіч. і субтропіч. кліматі. Рос. ботанік О. Шенников 1950 виокремив 5 груп М., поклавши в основу поділу їх ріст у різних умовах. Вічнозелені М. вологих тропіч. лісів — дерева і чагарники — увесь рік забезпечені вологою, елементами мінерал. живлення і теплом, що дозволяє їм постійно зростати. У них великі мезоморфні листки, здебільшого тіньові (але верхні листки великих дерев мають світлову будову з пристосуваннями до зменшення транспірації). У теплому вологому повітрі тропіч. лісу звичайна інтенсивна гутація — пасивне виділення розчинів через спец. комплекси клітин (гідатоди, або «водяні продихи»). Це найбільш давній тип М., з якого через зміни клімату розвинулися ін. групи М. і ксерофітів. Зимозелені деревні М. поширені в континентал. частинах тропіч. та субтропіч. зон, де теплу вологу зиму змінює посушливе літо. Дерева і чагарники втрачають листки на час літньої посухи; у період вегетації вони забезпечені вологою та мають мезоморфну будову листків, а під час весняного листопаду уникають зайвого випаровування. Літньозелені деревні М. — дерева і чагарники помір. зон, що скидають листки на холод. період; вирізняються великою мінливістю ознак. Літньозелені багаторічні трав’яні М. ростуть переважно на луках. Будова листків і фізіол. особливості рослин цієї групи різноманітні, з ухилами в гігро- або ксероморфність. Ефемери і ефемероїди зберігають мезоморфність у посушливих місцях зростання пустель і степів. Їхні ознаки: дуже корот. вегетац. період (4–6 тижнів); дов­гий період спокою у вигляді насіння, цибулин, бульб, кореневищ. Деякі дослідники відносять їх до ксерофітів (у широкому сенсі). М. — група досить різноманітна не тільки за видовим складом, але і за екол. відтінками, обумовленими різним сполученням чинників у природ. середовищах існування. Вони пов’язані переходами з ін. екол. типами рослин відносно води, тому чітку межу між ними провести важко. Так, серед лучних М. виділяють види вологолюбних рослин, що надають перевагу постійно сирим або тимчасово заливним ділянкам (лисохвіст лучний, бекманія звичайна). Їх об’єдну-ють у перехідну групу гігромезофітів поряд із деякими вологолюб. лісовими травами, що ростуть у більш сирих лісах, лісових ярах (жовтяниця, лісові мохи, папороті). З ін. боку, в місцях зростання з період. або постій. (але невеликою) нестачею вологи є багато М. з тими чи ін. ксероморф. ознаками або підвищеною фізіол. стійкістю до посухи. Ця група, перехідна між М. і ксерофітами, — ксеромезофіти. Серед них багато видів пн. (лучних) степів, сухих соснових борів, піщаних місцезростань (конюшина гірська, підмаренник жовтий). Близькі до цієї групи домінуючі трав’яні види лісостеп. дібров (снить, копитняк, маренка). Незважаючи на цілком мезофіл. зовн. вигляд, вони здатні витримувати тривалі посухи й стан в’янення. М. не мають специфіч. структур. ознак адаптації до умов зовн. середовища. Їм властиві швидкий обмін речовин, порівняно високі темпи росту, що зумовлює підвищення врожайності рослин. У них розгалужена, добре розвинена коренева система. Форма листків різноманітна, але у всіх М. вони зелені, плоскі й широкі, їхня поверхня більша порівняно з рослинами ін. груп. Для листка характерна диференціація тканин на більш-менш щільну палісадну паренхіму (за винятком листків яскраво вираженого тіньового характеру) і пухку губчасту паренхіму з системою міжклітинників. Мережа жилок порівняно негуста. Покривні тканини можуть мати окремі ксероморфні риси (найчастіше рідке опушення). Листки зазвичай меншої товщини, ніж у ксерофітів, із тонкою кутикулою, але кількість продихів на нижньому боці більша для інтенсив. транспірації. М., що ростуть на добре освітлених місцях, світлолюбні (геліофіти), а в умовах поганої освітленості (напр., у лісі) тіньовитривалі (сціофіти). У М. обмежена здатність витримувати ґрунт. і атмосферну посухи, тому вони потребують постій. водопостачання під час вегетац. періоду; унаслідок тривалого впливу високих т-р і недостат. вологості вони швидко втрачають воду і в’януть. До нетривалих посух М. легко пристосовуються; якщо посушливі періоди часто повторюються, відбувається зневоднення і загибель рослин. Фізіол. показники вод. режиму М. (підтверджують їхню проміжну позицію; для них характерні помірні величини осмотич. тиску, вмісту води в листках, гранич. вод. дефіциту). Величина транспірації знач. мірою залежить від умов освітленості та ін. елементів мікроклімату; у лучних рослин вона більша, під пологом лісів — набагато менша. В Україні М. зустрічаються в усіх фіз.-геогр. зонах. Найбільш відомі М. — береза повисла, дуб звичайний, ліщина, бруслина бородавчаста, яглиця, зірочник лісовий, підмаренник запашний; серед лучних рослин — вівсяниця лучна, грястиця, тонконіг лучний, лядвенець, конюшина лучна.

Завантажити статтю