МЕЙЄ́ Антуан (Meillet Antoine; 11. 11. 1866, м. Мулен, департамент Альє, Франція — 21. 09. 1936, м. Шатомеян, департамент Шер, Франція) — французький мово­­знавець. Акад. Париз. АН (1906), іноз. чл. ВУАН (1924), іноз. член-кореспондент АН СРСР (1906). Закін. Сорбон­ну, від­відував курси М. Бреаля та Ф. де Сос­сюра в Колеж де Франс (обидва — Париж). 1891 здійснив по­їздку на Кавказ, де ви­вчав вірмен. мову та написані нею стародавні ману­скрипти. Від 1906 — завідувач кафедри порівнял.-істор. і заг. мово­знавства в Колеж де Франс, водночас — секр. Париз. лінгвіст. товариства. Організатор Ін­ституту словʼяно­знавства у Франції, ред. його друк. органу — «Revue des Études Slaves» (від 1921). Наукові дослідже­н­ня: індоєвроп. мово­знавство, славістика (зокрема пита­н­ня роз­витку української мови та її діалектів), германістика. М. належав до напряму лінгвіст. соціологізму і був очільником соціол. школи у Франції. Для нього мова — соц. факт, а закони її роз­витку не зводяться до психол. і фізіол., вони специфічні, але принципово не від­різняються від ін. соц. закономірностей, а є їх особливим випадком. Теор. стат­ті М. зі­брані у дво томник «Linguistique histo­­rique et Linguistique générale» («Історичне та загальне мово­­знавство», т. 1, 1921; 1926; т. 2, 1936). Разом з М. Коеном — укладач і ред. двотомника «Les lan­­gues de monde» («Мови світу», 1925). Спів­­автф. етимол. словника лат. мови «Dictionnaire éty­­mologique de la langue latine» (1932; усі — Париж). Рос. мовою пере­кладено низку його праць, зокрема «Введение в сравнительное изучение индоевропейских языков» (Москва; Ленин­град, 1938), «Общеславянский язык» (1951), «Основные особен­ности германской груп­пы язы­ков» (1952; обидві — Москва).