Кислов В’ячеслав Миколайович - Енциклопедія Сучасної України
Beta-версія
Кислов В’ячеслав Миколайович

КИСЛО́В В’ячеслав Миколайович (19. 11. 1938, м. Іваново, РФ) – графік, живописець, майстер декоративно-ужиткового мистецтва. Чл. СХ РФ (1970). Закін. Іванов. худож.-пед. уч-ще (1961; викл. І. Калашников). Від 1965 – у Сиктивкарі (Респ. Комі, РФ). 1976–84 жив у м. Мукачеве Закарп. обл. Учасник респ., всесоюз. мист. виставок від 1966. Персон. – у Сиктивкарі (1998, 2008). Для творчості К. характерні узагальненість образів-типажів, експресивна пластика, енергійна виразність лінії штриха, ґротеск, іронія. Малює природу Півночі та людей праці, особливу увагу приділяючи нелегкій долі жінок. Вплив культури комі народу на роботи К. простежується в орнам. стиліст. рішеннях, композиціях низки робіт. Осн. жанри – портрет, сюжетно-темат. картина. Володіє графіч. техніками (офорт, суха голка, монотипія, ліногравюра, літографія, пастель, акварель, вугілля, туш, олівець). У живопис. полотнах домінують чорний, зелений і червоний кольори. У різьблених скульптурах, керам. панно, гобеленах відобразив широку панораму нар. життя. Створює також шаржі, екслібриси.

Тв.: графіка – «Герой Соціалістичної Праці, майстер буріння – В. Ульниров», «М. Сидоров – організатор перших нафтопромислів на Ухті» (обидва – 1965), «Приїзд оленяра», «Чаювання» (обидва – 1970-і рр.), «Сучкоруб» (1970), «Арматурниці» (1974), «Останній шов» (1977), «Древо» (1983); серія «Закарпатські зустрічі» (1976–84); керам. цикл «Закарпатські коломийки» (1976–84); живопис – «Неділя у Затоні» (1977), «Бригадир сплавщиків» (кін. 1980-х рр.), «Пейзаж із козою» (1995), «Присвята моїм батькам», триптих «Художники комі в екстер’єрі» (усі – 1998), «Гомо сапієнс», «Весільний подарунок» (обидва – 2000); гобелени – «Пори року» (1990), «Птиця щастя» (1992); панно «Гірка» (1997); скульптура – «Адам і Єва в Едемі», «Пророк Ієремія у колодках» (обидва – 2002), «Побиття пророка Стефана камінням» (2007); стовп «Прислів’я та приказки комі народу» (2002, Сад скульптури у Нац. галереї Респ. Комі, Сиктивкар).

Т. І. Березюк

Стаття оновлена: 2013