Криворізький технічний університет - Енциклопедія Сучасної України
Beta-версія
Криворізький технічний університет

КРИВОРІ́ЗЬКИЙ ТЕХНІ́ЧНИЙ УНIВЕРСИТЕ́Т – вищий навчальний заклад, що готував фахівців у галузі гірничої промисловості та народного гос­подарства. Засн. 1922 у м. Кривий Ріг (нині Дніпроп. обл.) як вечір. робітн. технікум (від 1929 – ін-т). Від 1931 – Криворіз. гірни­чоруд. ін-т. Під час 2-ї світ. вій­­ни евакуйовано у м. Нижній Та­гіл (РФ). 1972 нагороджено орде­ном Трудового Червоного Прапора. Від 1994 – К. т. у. 2011 на базі Ун-ту та низки ін. криворіз. ВНЗів, а також н.-д. установ, створ. Криворізький національ­ний університет.

К. т. у. був багатогалуз. центром освіти, науки і культури Кривбасу. Нині його вчені, працюючи в новоутвор. Криворіз. ун-ті, продовжують ви­конувати знач. об’єм наук. дослідж. з актуал. напрямів розвитку економіки України, зокре­ма удосконалення технології видобування руд підзем. і відкритим способами, розроблення методів повнішого видобування корис. компонентів під час збагачення рудної сиро­вини, модернізації технологій і орг-ції буд-ва, оптимізації упр. і автоматизації вироб. процесів. Станом на 2010 у структурі Ун-ту функ­ціонували гірничоруд. ін-т, 9 ф-тів (гірн., 1980–98 був розділений на ф-ти підзем. і відкритої розробки родовищ корис. копа­лин; механіко-машинобуд., створ. 1964; буд., 1959; електро­тех., 1964; геол.-збагачувал., створ. 1947 як геол., 1960–77 – геол.-розв.; інформ. технологій, 2001; екон., 1998; металург., 2001; транс­порт., 1993), 44 каф. (34 – випускаючих), Інгулец. гірни­­чоруд. (Кривий Ріг), Криворіз. гірн., гірн.-електромех., індустр., автотранспорт. технікуми та по­лі­тех. коледж, найбільша у Криво­му Розі б-ка (понад 1 млн прим.), унікал. геол.-мінералог. музей (див. Криворізького національно­го університету Науково-дослідний геолого-мінералогічний му­зей), центр довузів. підготовки та післядиплом. освіти, відділ міжнар. зв’язків, н.-д. частина. Були створ. 7 філій випускаючих кафедр на підпр-вах і в орг-ціях Кривого Рогу – ВАТ «Констар», Криворіз. залізоруд. комбінат, ВАТ «Арселор Міттал Кривий Ріг», ВАТ «Криворіжгаз», ін-т «Механ­­обрчормет», Укр. НДІ з безпеки праці й екології в гірничоруд. пром-сті і металургії, Н.-д. гірни­чоруд. ін-т, ін-т «Кривбаспро­ект», «Спецавтоцентр»; 6 навч.-ви­роб. комплексів. Навч. процес забез­печували 48 д-рів н. і проф., 240 канд. н. (9 акад., 5 чл.-кор. Ака­демії гірн. наук України, 3 засл. діячі н. і т., 5 лауреатів Держ. премії України у галузі н. і т.).

В Ун-ті навч. понад 7 тис. студентів. Протягом 1922–2009 тут підготовлено понад 65 тис. фахівців. Функціонували 3 спеціаліз. вчені ради із захисту доктор. і канд. дис. за 10-ма спеціальностями. Серед відомих науковців Ун-ту – А. Азарян, Ю. Астаф’єв (1973–85 – ректор), М. Бережний, П. Бе­­ресневич, В. Бизов (1985–2003 – ректор), Ю. Вілкул (2003–06 та 2010 – ректор), Г. Губін, М. Гу­­мінський, А. Давидкович, В. Єв­­техов, С. Жуков, Ю. Капленко, О. Лапшин, Г. Малахов (1951–72 – ректор), В. Моркун, В. Назаренко, І. Паранько, М. Правицький (1936–51 – ректор), Ю. Рудь, В. Сидоренко, М. Стариков, А. Темченко (2006–09 – ректор), С. Толмачов, В. Трегубов, А. Турило, Е. Файнштейн, П. Федоренко, О. Шапурін, А. Шершньов.

Тут склалися наук. школи в галузі геології та мінералогії, з розробки родовищ корис. копалин та їх збагачення, маркшейдерії, з підзем. і гірн. буд-ва, гірн. машинобуду­вання, електромеханіки, енергозбереження, металургії та ін. Матеріально-тех. база: 4 гуртожитки, 65 аудиторій, 93 лаб., 12 навч. кабінетів, 12 читал. залів, 25 приміщень, обладнаних комплексами тех. за­собів навчання та навч. телеба­чення, 7 кресляр. залів, 6 залів курс. і диплом. про­ектування, 6 спорт. залів; Палац молоді і студентів, профілакторій, пансіонат «Чароїт». При К. т. у. були засн. г. «Гірничий інженер», зб. наук. пр. «Разработка рудных месторождений» (1966), «Гео­лого-мінерало­гічний вісник» (1999) та «Вісник Криворізького технічного універси­тету» (2003). Ун-т налагодив зв’язки в галузі гірництва з навч. заклада­ми Великої Британії, Китаю, Німеччини, Польщі, Румунії, Фран­ції.

В. В. Стецкевич

Стаття оновлена: 2014