МЕНДЕЛЄ́ЄВ Дмитро Іванович (Менделеев Дмитрий Иванович; 27. 01(08. 02). 1834, м. Тобольськ, Росія — 20. 01(02. 02). 1907, С.-Петер­­бург) — російський хімік. Член-кореспондент С.-Петербурзької АН (1876). Почесний член Університету св. Володимира в Києві, Новоросійського університету в Одесі, Харківського університету (усі — 1880), а також Полтавського сільськогосподарського і Київського фармацевтичного товариств, медичного товариства в Катеринославі (нині Дні­про). Після закінче­н­ня фізико-математичного факультету Головного педагогічного ін­ституту в С.-Петербурзі (1855) направлений на роботу вчителем хімії в Сімферопольську міську гімназію, яка згодом була пере­творена у військовий шпиталь, оскільки від­бувалася Кримська війна. Тому був вимушений пере­їхати до Одеси, де одержав посаду старшого викладача фізики і хімії в Рішельєвській гімназії. 1856, захистивши магістерську дисертацію у С.-Пе­тербурзькому університеті, при­значений там на посаду приват-доцента. У 1859–61 працював у хімічній лабораторії університетів Західної Європи (Гайдельберґ, Париж, Лозан­на, Мюнхен, Мілан). Від 1865 — екс­траординарний професор кафедри технічної хімії, від 1867 — професор кафедри загальної хімії С.-Пе­тербурзького університету. Впродовж 1865–86 ви­вчав хімічний склад і методи пере­робле­н­ня бакинської нафти. 1861 у С.-Пе­тербурзі опублікував під­ручник «Органическая химия», а 1869–71 — «Основы химии». 1865 захистив докторську дисертацію «О соединении спирта с водой». Її висновки стали основою виробництва горілки в Російській імперії. 1890–95 — консультант науково-технічної лабораторії Морського міністерства.

У 1869 від­крив Періодичний закон хімічних елементів й на­друкував наукову ста­т­тю «Опыт системы элементов, основан­ной на их атомном весе и химическом сходстве», що принесла йому світову славу. 1890 вина­йшов спосіб виготовле­н­ня без­димного пороху («піроколодій») і 1892 організував його промислове виробництво. З його ініціативи створено Головну палату мір і ваг (1892–93). З метою ви­вче­н­ня покладів ка­­мʼяного вугі­л­ля Донецького басейну він у 1888 від­відав цей регіон. Свої враже­н­ня він описав у стат­ті «Будущая сила, покоящаяся на берегах Донца», у якій виклав унікальну теорію про пере­творе­н­ня під­земних покладів у газоподібне паливо. Ідею під­земної газифікації втілено в життя 1937 у м. Горлівка Донецької обл. У 1940-х рр. доля Донбасу кардинально змінилася. Роз­почато будівництво залізничних ліній, активно роз­вивалася промисловість та значно збільшилися обʼєми видобува­н­ня вугі­л­ля. За короткий час Донбас став одним з найбільших транс­порт­них ра­йонів Європи, великим промисловим центром хімічної, металургійної і вугледобувної промисловостей. Наукова діяльність Менделєєва над­звичайно багато­гран­на і охоплює різноманітні галузі науки й культури. Серед його 500 друкованих праць — студії з хімії, хімічної технології, фізики, метрології, хімії вугі­л­ля і нафти, сільського господарства, просвіти тощо. Упродовж декількох років очолював Державну екзаменаційну комісію у Київському політехнічному ін­ституті. Серед учнів — О. Байков, В. Вернадський, К. Тимірязєв, Д. Коновалов, В. Тищенко, В. Комаров. Є спів­засновником Російського хімічного товариства (1868), яке у 1932 пере­творено у Всесоюзне хімічне товариство ім. Менделєєва. 1955 американські вчені синтезували 101-й елемент періодичної таблиці й на­звали цей елемент Менделевій (Md) на честь великого вченого. 1964 імʼя Менделєєва занесено на дошку пошани Брідж­портського університету серед імен найвидатніших учених світу.