Мерло-Понті Моріс

МЕРЛО́-ПОНТІ́ Моріс (Merleau-Ponty Maurice; 14. 03. 1908, м. Рошфор-сюр-Мер, Франція — 03. 05. 1961, Париж) — французький філософ. Закін. Вищу норм. школу у Парижі (1930). Викл. філософії та психології у ліцеях (1930–39), Вищій норм. школі (1935–39). Під час 2-ї світової вій­ни служив у франц. армії. Проф. Ліон. університету (від 1945); викл. дит. психології та педагогіки у Сорбонні (1949–52); завідувач кафедри філософії Колежу де Франс (1952–61). Співред. часопису «Le Temps Modernes» (1945–52). Один із гол. представників феноменології та прихильник екзи­стенціалізму. Теор. погляди М.-П. склалися під впливом нім. філософів Е. Гуссерля (1929 відвіду­вав у Сорбонні його «Париз. лекції»; від 1939 — консультант архіву філософа) та М. Гайдеґґера, франц. мислителя Ж.-П. Сартра, емпір. психології. У ході крит. дослідж. сучас. йому психол. теорій сприйняття, гол. чином бігевіоризму та ґештальтпсихології, дійшов висновку, що люд. досвід не є закритою, суто приват. сферою, а становить спосіб буття у світі, який не можна звести до чистої свідомості; що інтенція — характеристика не тільки свідомості людини, але й всього люд. ставлення до світу. Згодом розробив поняття осмисленого, відкритого світові, досвідомого існування. Його теор. пошуки підпорядковані обґрунтуванню філос. ідеї про те, що сприйняття є первинними у люд. досвіді і визначають спосіб «буття у світі» люд. суб’єкта, тому спри­йняття світу є самодостат. процесом, який логічно передує поділові на суб’єкт та об’єкт. Ця ідея спричинила не тільки поглиблення феноменол. редукції та інтенціонал. аналізу Е. Гуссерля у напрямі подолання традиц. дуалізму дух–тіло, а й уточнення гайдеґґерів. «буття-тут» у світлі вироблення онтології тілесності. Онтол. трактування сприйняття покладено в основу його версії феноменології. Однією з характеристик цієї феноменології є його теорія про роль люд. тіла у сприйнятті світу. Він стверджував, що гол. характеристики спри­йняття виводять з особливостей люд. тілесності; люд. тіло ототожнюється з безпосеред. присутністю людини, позначаючи змістов. «центр» люд. ситуації буття у світі. Метою феноменол. підходу М.-П. стало остаточне подолання класич. дихотомії суб’єк­­та та об’єкта за допомогою розкриття метафіз. змісту тілесності. Для надання своїм феноменол. розвідкам онтол. обґрунту­­вання використав поняття «плоть», яку ототожнював з першоосновою світу, що породжує як світ, так і суб’єкт; тому її не можна звести ні до матеріал., ні до духов. субстанції; саме у ній сконцентровано метафіз. напругу живого тіла та світу. Для соц.-філос. поглядів М.-П. характерним є перехід від прихильності до ортодоксал. марксизму на початк. етапі творчості до відмови від тези про односпрямовану логіку історії (оперту на суспільно-екон. побут) і, зрештою, до переконаності в існуванні множинності соц. тенденцій та актив. ролі людини в їхньому спрямуванні.

Завантажити статтю