Метеор

Визначення і загальна характеристика

«МЕТЕО́Р» — серія радянських метеорологічних супутників, перший із яких («Метеор 1-1») виведено на орбіту 26 березня 1969. На під­готов. етапі регуляр. систем. спо­стережень запущено: 6 апаратів т. зв. технол. роз­ряду для від­працюва­н­ня окремих систем і ком­плексу загалом, 6 апаратів т. зв. екс­перим. роз­ряду для проведе­н­ня суто наук. дослідж. і 25 апаратів оператив. при­значе­н­ня для викона­н­ня осн. про­грами. Остан. супутник серії «М.» виведено на орбіту 5 квітня 1977. Система припинила існува­н­ня у звʼязку з виходом із ладу остан. актив. апарата 2012. Типова маса апарата становить 1280 кг. На борту кожного встановлено типовий комплект телевіз., сканувал. та актинометрич. апаратури. Телевізійну систему «ВІ­ДІКОН» використовували для зніма­н­ня освітленої частини поверх­ні Землі у видимому діапазоні спектра (0,5–0,7 мкм) і створе­н­ня схем хмар. покриву Землі; мала смугу огляду 1000 км, роз­дільність — 1,25 × 1,25 км. За допомогою сканувал. інфрачервоного радіометра «Ластівка» проводили спо­стереже­н­ня хмар. покриву на нічній стороні Землі, ви­значали її температуру та верх­ні межі хмар; спектрал. діапазон від­повід­ав вікну про­зорості атмо­сфери (8–12 мкм), смуга огляду — 1100 км, роз­дільність — 15 × 15 км. Актинометричні сенсори вимірювали інтенсивність ви­промінюва­н­ня Землі. На борту супутників були встановлені 2 ширококутні несканувал. і 2 вузькокутні сканувал. прилади. Ширококутні сенсори вимірювали інтенсивність ви­промінюва­н­ня всієї видимої частини Землі та атмо­сфери; вузькокутні — сканували поверх­ні в напрямку, перпендикулярному до вектора руху супутника. Сканува­н­ня проводили в 3-х спектрал. діапазонах: 0,3–3 мкм (діапазон від­битої соняч. радіації), 3–30 мкм (тепл. ви­промінюва­н­ня Землі та атмо­­сфери; отримані дані до­зволяли роз­рахувати величину по­глинутої частини ви­промінюва­н­ня Сонця, її використовували в довго­строк. про­гнозах), 8–12 мкм (дані про ви­промінюва­н­ня в цьому діапазоні до­зволяли роз­рахувати висоту верх. межі хмар, що важливо для авіації). Кон­структивно супутники цієї серії складалися з 2-х герметич. від­сіків. У прилад. від­сіці (в нижній частині апарата) була роз­міщена апаратура для метеорол. спо­стережень; в енергетич. від­сіці — осн. служб. системи: радіотелеметрична, прилади системи терморегулюва­н­ня, хім. батареї системи електроживле­н­ня. Зовні на енергетич. від­сіці містилися великі плоскі панелі соняч. батарей, що роз­кривалися після від­діле­н­ня супутника від ракети-носія. На від­міну від батарей, що за­звичай жорстко закріплюють на корпусі супутника або автоматич. між­планет. станції, панелі соняч. батарей систем «М.» були рухомі, вони поверталися таким чином, щоб Сонце по­стійно освітлювало чутливі елементи (за винятком тих періодів, коли весь супутник знаходився в тіні Землі). Така поворотна система та досить велика площа цих батарей у по­єд­нан­ні з хім. буфер. батареями до­зволяла забезпечувати енергоживле­н­ня всієї апаратури в різних режимах протягом багатьох місяців. Метеорол. апаратура супутника могла працювати циклами різної тривалості; її вмика­н­ня та вимика­н­ня проводили як за за­даною про­грамою, так і згідно з командами з центру управлі­н­ня. За допомогою телевізій. апаратури спо­стерігали за хмар. покривом на ден­ній стороні Землі. Одна камера знімала праву, друга — ліву сторони смуги вздовж траси супутника. Шир. смуги захвату телевізій. камер бл. 1000 км. Інфрачервону апаратуру використовували для спо­стережень хмарності пере­важно на нічній стороні. Вона реєструвала тепл. ви­промінюва­н­ня хмар або поверх­ні Землі. Робочий діапазон інфрачервоної апаратури (8–12 мк) до­зволяв проводити спо­стереже­н­ня як нічної, так і ден­ної сторін планети, при цьому охоплювати смугу шир. бл. 1000 км. За допомогою знімків, отриманих із телевізій. та інфрачервоної апаратур, виявляли такі особливості структури хмар. утворень, що були недо­ступні для назем. спо­стережень. Телевізійна й інфрачервона інформація до­зволяла надійніше оцінювати синоптичні процеси й характер роз­витку та стан атмо­сфери. Протягом усього періоду актив. функціонува­н­ня системи «М.» продовжували роботи з її модернізації та створе­н­ня нових метеорол. супутників (серед них — «Метеор-Природа», «Ресурс-О1», «Астрофізика», «Ресурс-УКП»). 1982 прийнято в екс­плуатацію нову Держ. метеорол. космічну систему «Метеор-2». Для оператив. отрима­н­ня інформації з метою про­гнозу погоди, контролю озон. шару та радіацій. ситуації в навколозем. косміч. просторі, а також для моніторингу мор. поверх­ні, зокрема льодової, був створений косміч. комплекс гід­ро­метеорол. та океаногр. забезпече­н­ня «Метеор-3М».

Літ.: Селиванов А. С., Тучин Ю. М. Ра­диотелевизион­ный комплекс спутников «Метеор» для ис­следования при­родных ресурсов Земли // Ис­следование Земли из космоса. 1981. № 5; Румянцев П. А. Космическая система «Метеор». Москва, 1983; Космический комплекс ги­дрометеорологического и океано­графического обеспечения «Ме­­теор-3М» с КА «Метеор-М» № 1: Справоч. мат. Москва, 2008.

Г. У. Ковальчук

Завантажити статтю