Метеорити
Визначення і загальна характеристика
МЕТЕОРИ́ТИ (від грец. μετέωροζ — той, що перебуває зверху, у повітрі) — тверді космічні тіла, що впали на поверхню великих і малих космічних обʼєктів. Часто використовують назви: аероліти, ураноліти, сидероліти, метеороліти, бетіїлями, небесні, повітр., атмосферні або метеорні камені. Розмір М. понад 10 мкм, мікрометеорита — від 10 мкм до 2 мм. Більшість знайдених М. мають вагу від кількох грамів до десятків кілограмів. М. до падіння на поверхню космічних обʼєктів називають метеороїдами. Теоретичні розрахунки свідчать, що метеорні тіла не встигають надмірно розігрітися при швидкості польоту в земній атмосфері 12–72 км/сек., унаслідок чого вони зберегли в своїх центр. частинах речовину, з якої утворилася 4,6 млрд р. тому Сонячна система. Коли метеор. тіло втрачає горизонт. швидкість до 0, то воно може розпастися на дрібні фрагменти й випасти на поверхню у вигляді метеорит. дощу. Розрізняють камʼяні М., хондрити, ахондрити, залізні М., залізо-камʼяні М., паласити, мезосидерити. За добу на Землю падає 5–6 т М. (за рік — бл. 2 тис. т) і від 300 до 20-ти тис. т метеорит. пилу. Більшість М. падає в океани, у ненаселені та важкодоступні місцевості. Найкращий полігон для пошуку М. — антарктична полярна шапка (понад 2 тис. знахідок, серед них 10 місяч. і 1 марсіан. М.). Поверхня знайдених на Землі М. має специфічні характерні вмʼятини (регмагліпти) та вкрита окис. плівкою — корою плавлення. Найбільший із них — Гоба (маса за приблизними розрахунками сягає 60 т). Метеоритні кратери бувають 2-х типів: ударні (діаметр не перевищує 100 м) та вибухові. Якщо метеорне тіло в атмосфері планети не встигає достатньо загальмувати та врізається в її поверхню зі швидк. понад 3–4 км/сек., то відбувається вибух. Інколи у вибух. кратерах науковці знаходять імпактити, що складаються з переплавлених порід, застиглих у вигляді скла. На земній кулі відомо понад сотню структур метеорит. походження діаметром від 0,2 до 500 км. В окремих випадках руйнування метеор. тіл має катастрофіч. характер і супроводжується потуж. вибухами, після чого не залишається жодних макроскопіч. часток метеорит. речовини на поверхні Землі (напр., падіння Тунгус. боліда в Росії). Поверхня багатьох тіл Соняч. системи, що не мають потуж. атмосфер (Меркурій, Місяць, супутники ін. планет) густо поцяткована метеорит. кратерами. Косміч. апарат під час дослідж. астероїда Ерос виявив докази падіння на його поверхню метеор. тіла. На поверхні Місяця (стороні, що повернута до Землі) вчені нарахували понад 10 тис. метеорит. кратерів. На Землі нараховують бл. 200 утворень метеорит. походження, 128 із них лежать на поверхні відкрито, ін. — приховані ероз. процесами. Найбільші метеоритні кратери на Землі: Вредефорт (Пд. Америка; діаметр 300 км), Манікуаган (Канада), Попігай (Росія; обидва — 100 км), Акраман (Австралія; 90 км), Арізонський (США; 1,2 км). Вредефорт, на думку науковців, сформувався бл. 4 млрд р. тому внаслідок падіння 15-кілометр. небес. тіла. В Україні знайдено 7 імпакт. кратерів (див. Астроблеми).
Літ.: Симоненко А. Н. Метеориты — осколки астероидов. Москва, 1979; Додд Р. Т. Метеориты: петрология и геохимия / Пер. с англ. Москва, 1986; Бронштэн В. А. Метеоры, метеориты, метеороиды. Москва, 1987; M. D. Reynolds. Falling Stars: A Guide to Meteors & Meteorites. Ritter Road, 2010.
Г. У. Ковальчук
Додаткові відомості
Рекомендована література
Завантажити статтю
