МЕ́ШИК Павло Якович (03(16). 03. 1910, м. Конотоп Черніг. губ., нині Сум. обл. — 23. 12. 1953, Москва) — один із керівників радянських органів державної без­пеки. Генерал-лейтенант (1943). Cталін. премія (1951). Державні та бо­йові нагороди СРСР. Здобув непов­ну середню освіту, працював на виробництві. 1931 за путівкою комсомолу вступив до Самар. енергет. ін­ституту (РФ), 1932 за парт. набором направлений на роботу до органів держ. без­пеки. Закін. Вищу школу ОГПУ СРСР (Мос­ква, 1933). Від­тоді — спів­роб. центр. апарату НКВС СРСР. Після його роз­ділу в лютому 1941 при­знач. наркомом держ. без­пеки УРСР. Брав активну участь в організації ре­пресій проти учасників ОУН і чл. їхніх родин у Зх. Україні. Від липня 1941 — нач. екон. упр. НКВС СРСР; 1943–45 — за­ступник нач. гол. упр. контр­розвідки «Смерш» наркомату оборони. У березні 1945 від­ряджений до Польщі, де в ранзі радника допомагав створювати органи держ. без­пеки, від серпня того ж року — за­ступник нач. 1-го гол. упр. при РМ СРСР, яке за­ймалося роз­робле­н­ням і створе­н­ням ядер. зброї. У березні 1953 з ініціативи міністра внутр. справ СРСР Л. Берії при­знач. міні­стром внутр. справ УРСР. 30 червня 1953 заарешт. у Києві, 23 грудня того ж року разом із Л. Берією засудж. до роз­стрілу. Не реабілітований.