Масонство - Енциклопедія Сучасної України
Beta-версія
Масонство

МАСО́НСТВО (від англ. mason – каменяр, муляр) – космополітичний релігійно-етичний рух, учасники якого визнають «Великого будівничого світу» творцем всього ладу в природі й називають себе будівничими його храму. Ін. назва – франкмасонство (франц. franc­­maçonnerie – вільномулярство). У своїх писаннях масони закликають до морал. удосконалення людей і їхнього об’єднання (незважаючи на реліг. та нац. приналежність) на принципах братерства, рівності, взаємодопомоги й вірності. Вони ведуть свою історію від середньовіч. муляр. гільдій, від яких запозичили назву й форми організац. об’єд­­нань – ложі; поділ чл. на учнів, підмайстрів і майстрів; елементи одягу – фартухи, рукавиці, шапки; відзнаки – зображення муляр. інструментів (циркуль, трикутник, молоток). Основополож. для М. датою вважають 1717, коли деякі існуючі на тер. Англії ложі об’єдналися у «Велику ложу», або «Великий Схід Англії», що називає себе провід. і материн. для усіх масон. лож у світі. У 1-й пол. 18 ст. М. поширилося в Ірландії та Шотландії, згодом – у ін. країнах Європи, Америки й Азії. У М. існували різні напрями, зумовлені різницею в поглядах на його початки, цілі, завдання, обрядовість, кількість ступ. «втаємничення» (від 3-х до 99-ти). З ним була пов’язана і низка споріднених течій, зокрема тамплієрство, розенкрейцерство, мартинізм. На думку катол. Церкви, після свого організац. оформлення в Англії М. поступово відійшло від християн. засад і вчення Церкви та відкинуло деякі прийняті нею догми, що призвело до гострих виступів римських пап проти М. й заборони членства католиків у масон. ложах (енцикліки Климента XII та ін.). Православна Церква також засудила М. як антицерк. орг-цію. У деяких країнах масони брали активну участь у рев. рухах (декабристи, польс. повстання, революції у Пд. Америці тощо). У Росії наприкінці 18 – на поч. 19 ст. масон. ложі використовували для поширення вільнодумства та конспірації опозиц. рухів проти існуючого ладу. В усіх державах з тоталітар. режимами М. було заборонене. В Україні М. поширювалося безпосередньо із Зх. Європи і через Росію (перша ложа там постала 1731) та Польщу (1738). Перша на укр. землях масон. ложа засн. 1742 польс. шляхтичами у м-ку Вишнівець (нині смт Збараз. р-ну Терноп. обл.), 1758 вже існувала ложа «Трьох богинь» у Львові. На Лівобережну Україну та Слобожанщину М. привнесене 1740–41 тодіш. царським намісником генералом Я. Кейтом (водночас виконував обов’язки Великого майстра рос. масон. лож). Масон. впливи на Лівобереж. Україні посилилися за часів гетьманування К. Розумовського, який був чл. варшав. ложі «Трьох братів» і, ймовірно, мав зв’язки з масон. колами у Франції та Росії. Серед масонів – представники укр. старшин.-шляхет. родів Капністів, Ко­­чубе­їв, Кулябків, Ломиковських, Лукашевичів, Мартосів, Полетинів, Родзянків, Скоропадських, Ханенків. На еміграції одним із перших видат. українців, пов’язаних з M., став син гетьмана П. Орлика – Г. Орлик (військ.-політ. діяч і дипломат у Франції). У 2-й пол. 18 – 19 ст. створ. масон. ложі у Києві, Львові, Житомирі, Одесі, Харкові, Полтаві, м. Кам’янець-Подільський (нині Хмельн. обл.), Кременчук (нині Полтав. обл.), Немирів (нині Вінн. обл.), Дубно (нині Рівнен. обл.), Самбір (нині Львів. обл.), Заліщики (нині Терноп. обл.) та ін. Їхня діяльність деякою мірою сприяла розвиткові укр. нац.-політ. руху, що зумовило репресії з боку рос. уряду. Незважаючи на заборони, 1900 ложі з Києва, Житомира, Кам’янця-Подільського, Одеси, Полтави об’єдналися у «Велику Ложу України». Згодом постали ще дві ложі: «Шевченко» у Харкові (1901) і «Братерство» в Чернігові (1904). Їхніми чл. були видатні укр. політ. і культурні діячі кін. 19 – поч. 20 ст.

Літ.: F. Еgеr. Historya Masoneryi і innych towarzystw tajnych. Warszawa, 1904; S. Za­­łęski. О masonji w Polsce od roku 1738 do 1822. Kraków, 1908; Павловский И. Масонская ложа в Полтаве // Тр. Полтав. ученой архив. комиссии. Ч. 1. П., 1909; Пыпин А. Русское масонство XVIII и первой четверти XIX вв. Петроград, 1916; Вернадский Г. Русское масонство в царствование Екатерины II. Петроград, 1917; Єфремов С. Масонство на Україні // Наше минуле. 1918. Кн. 3; T. Bakounina. Le répertoire biogra­­phique des Francs-maçons russes (XVIII-e et XIX siècles). Bruxelles, 1940; Paris, 1967.

Б.-Ю. М. Кравців, О. П. Оглоблин

1906 М. Ковалевський відкрив у С.-Пе­тербурзі масон. ложу, до складу якої увійшли і вихідці з України, а через 2 р. створив розлогу структуру масон. лож і упр. ними – «Верховну Раду російських масонських лож» у сфері впливу «Великого Сходу Франції». 1912 структура масон. лож Рос. імперії почала використовувати назву «Великий Схід народів Росії» (ВСНР). Вона вирізнялася спрощенням масон. ритуалів і підвищеною політ. активністью. 1914 створ. Київ. обл. раду ВСНР (Дистрикт для укр. лож). 1913–16 куратором укр. масонерії від імені центр. масон. Конвенту ВСНР був О. Керенський, який 1916 став ще й Ген. секр. Верхов. ради ВСНР. Серед масонів – еліта міської інтелігенції і буржуазії (промисловці, банкіри, адвокати, журналісти, професори, громад.-політ. і земські діячі), у ложах переважали прихильники радикал. соц.-політ. змін в імперії. У Києві утвердилася ложа вищих ступ. «Київська зоря – Правда» («Зоря – Світло правди»), у яку входили М. Грушевський (до 1918 зберігав лідерство серед укр. масонів), С. Єфремов, А. Ніковський та ін. Масони мали особл. вплив на ТУП, Укр. демократ.-радикал. партію, УСДРП, УПСФ, партію кадетів, низку сусп. орг-цій. Вища масон. структура «Верховна і Правляча Капітула – Нарцис» засн. 1912 в Україні під кураторством і при визнанні «Великої Ложі Італії». До неї входили ложі «Святого Володимира», «Святого Андрія Первозванного», «Північне сяйво», «Об’єднаних сло­в’ян» (усі – Київ), «Святих Кирила і Мефодія» (Полтава), «Йордан», «Данте Аліг’єрі» (обидві – Одеса). До системи масон. лож «Нарцис» належали майбутні очільники України П. Скоропадський і С. Петлюра (також був масоном у системі ВСНР). До Лютн. революції 1917 укр. масон. ложі залишалися найвпливовішими у Рос. імперії, до них належало 500–600 осіб. У Києві діяло 15 лож різних напрямів, в Одесі – 4, ще бл. 20-ти – в ін. містах, зокрема Полтаві, Вінниці, Катеринославі (нині Дніпро), Одесі, Харкові, Житомирі, Чернігові, Рівному, Проскурові (нині Хмельницький), Херсоні, Львові, Чернівцях, м. Бердичів (нині Житомир. обл.) і Ялта (нині АР Крим). У Львові існували ложі «Сарматія» (до неї належав І. Франко), 1918–19 – «Єдність». Влітку 1916 Конвент ВСНР визначив гол. завданням підготовку до ліквідації монархії. Масони з ВСНР відіграли вагому роль у Лютн. революції 1917 та Визв. змаганнях 1917–21 в Україні. Вони увійшли до складу мін-в Тимчас. уряду Росії, стали його комісарами в укр. губерніях і містах, нач. військ. округів, новими кер. місц. дум і рад об’єднаних громад. орг-цій, очільниками судових палат. 1918 до Київ. обл. ради перейшли права Верхов. ради ВСНР. Майже половина чл. урядів УЦР 1917 належала до масонів, з поч. 1918 їхній вплив зменшився (в уряді В. Голубовича не було жодного). З приходом до влади гетьмана П. Скоропадського тимчасово виконуючим обов’язки голови РМ признач. М. Василенка (кер. київ. ложі «Астрея»). В урядах часів гетьманщини масони становили третину міністрів. Довірена особа гетьмана і кер. Капітули «Нар­цис» С. Моркотун готував відкриття «Великої Ложі України Об’єднаних слов’ян» й оголосив себе Великим майстром. С. Петлюра очолив укр. масонів, які виступили проти П. Скоропадського, і намагався створити «Велику Ложу України» під своїм кер-вом. З переходом влади до Директорії УНР масони – прихильники С. Петлюри – очолили уряди та мін-ва (В. Чехівський, В. Прокопович, А. Лівицький, П. Холодний, О. Шелухін, О. Шульгин, А. Ніковський та ін.). Навесні 1919 у Кам’янці-Поділь­­ському проголошено створення «Великої Ложі України» (Великий майстер – С. Петлюра), яка звернулася до франц. масонів, канцлера «Міжнародної масонської асоціації» з проханням сприяти міжнар. визнанню укр. державності. За деякими даними, вона мала 7 місц. лож, які об’єднували бл. 800 братів. «Червоний терор» та розгром антибільшов. сил призвів до знищення всіх політ. опонентів більшовиків, серед яких було багато масонів. До кін. 1920 організов. масон. рух у Рад. Україні припинив існування, хоча наяв­ні відомості про продовження таєм. масон. діяльності до поч. 1930-х рр. у Києві, Одесі, Харкові (1933 київ. масони звернулися до «Міжнародної масонської асоціації» з протестом проти голодомору). Натомість сот­ні українців-емігрантів вступили у масон. ложі США, Канади, Арґентини, Австралії, Великої Британії та ін. країн. Від 1920 у Франції, Польщі, Швейцарії почали виникати масон. ложі з укр. братами (зокрема у Польщі – «Українська ложа»). С. Петлюра вивіз до Франції архів і реліквії «Великої Ложі України», у Парижі деякий час діяла її Верховна рада, у Женеві – штаб-квартира (до 1932). У СРСР М. прирівняно до контрреволюції, тому членство у ложах суворо каралося, хоча офіційно ніколи не заборонялося. Репресував масонів і нацист. режим у Німеччині. 1937–38 М. заборонено у Румунії та Польщі. У 1950–60-х рр. у Франції існували об’єднані рос.-польс.-укр. ложі «Астрея» і «Гамаюн». Серед укр. чл. – С. Татарула, Я. Мусянович, Л.-Є. Гузар (див. Гузарі), Б. Феденко. 1966 у Парижі засн. ложу «Голос України» № 117 Великої Національної Ложі Франції (ВНЛФ), яка зробила знач. внесок у відродження М. в Україні після здобуття незалежності 1991 (зберегла та передала традиції новій генерації масонів в Україні). 1993 ВНЛФ відкрила ложу «Три колони» № 785 для формування М. в Україні. 1996 вона розпочала роботу в Києві на чолі з укр. Достойним майстром (увійшли масони з Києва, Львова, Одеси, Харкова). 1998–2000 у Харкові, Львові, Одесі створ. ложі Старовин. шотланд. обряду, 2001 (на базі 4-х лож) – Дистрикт «Україна» ВНЛФ. 2005 ложі Дистрикту «Україна» та ложа «Світло» (організов. у Львові австр. масонами) об’єдналися у «Велику Ложу України», визнану осн. світ. ложами: Об’єднаною Великою Ложею Англії, Великими Ложами Франції, Австрії, Німеччини, Польщі, низкою Великих Лож штатів США та провінцій Канади. Окрім України, вона почала розбудовувати регулярне М. в Грузії та Казахстані. 2011 затв. структуру Вищих ступ. (від 4-х до 33-х) світ. М. для України. Під час освячення Вищої ради обрано Великого Командора (гол. кер. вищих масон. градусів), створ. Ложі удосконалення (4–14°), Капітул (14–18°), Ареопаг (19–30°), Трибунал (31°), Консисторію (32°), Верховну раду (33°). У 2016 «Велика Ложа України» складалася з лож: Київ – «Три Колони» (№ 1), «Безсмертя» (№ 8), «Григорій Сковорода» (№ 11); Львів – «Каменяр» (№ 3), «Світло» (№ 5); Одеса – «Золота акація» (№ 4), «Ланжерон» (№ 9); Івано-Франківськ – «Імхотеп до Полум’яної Зорі» (№ 6); м. Дрогобич (Львів. обл.) – «Юрій Котермак» (№ 7); Запоріжжя – «Паломники до країни Сходу» (№ 15); Тбілісі – «Святий Георгій» (№ 10), «Ілля Праведний» (№ 12), «Вазі» (№ 13); Астана – «Істина» (№ 14). У 1998 італ. нерегулярна масон. ложа спробувала сформувати в Україні свої ложі і навіть проголосила про створення 1998 «Великої Ложі України» з центром в Одесі, однак через нерегулярність та помилки в орг-ції світ. М. відмовило цій структурі у визнанні і вона згорнула діяльність. В Україні на поч. 21 ст. існувало ще кілька масон. лож, не визнаних світ. структурами регуляр. М. – «Мемфіс-Міцраїм», «Великий Схід Франції», «Права людини». 2003 Л. Лук’яненко звернувся до голови ВР України з проханням проінформувати парламент про те, хто з депутатів належить до масон. орг-цій, і зая­­вив, що «на чолі української держави стоять люди, які керуються не українською національною ідеєю, а принципами масонства». Водночас лідер Соціаліст. партії України О. Мороз повідомив про підготовку фракціями СПУ, КПУ і Блоку Юлії Тимошенко політ. заяви щодо приналежності бл. 300 представників вищого кер-ва держави до «масон. ложі» «Орден Святого Станіслава». Однак цей «орден» не мав ніякого відношення до світ. масон. руху, не був визнаний жодною масон. структурою, не поділяв масон. ідей і не проводив масон. ритуалів.

Літ.: Берберова Н. Люди и ложи. Русские масоны XX столетия. Москва, 1997; Крижанівська О. О. Таємні організації в громадсько-політичному житті України (масонський рух у XVIII – на поч. XX ст.). К., 1998; Серков А. И. История русского масонства после Второй мировой войны. C.-Петербург, 1999; Савченко В. А. Одесса масонская. О., 2006; Кустов В. Новейшая история тайных и закрытых обществ Украины II пол. XX – нач. XXI в.: В фактах, док., фотографиях. К., 2013; Савченко В. А. Україна масонська. К., 2015

.

В. А. Савченко

Статтю оновлено: 2018