Розмір шрифту

A

Масонство

МАСО́НСТВО (від англ. mason — каменяр, муляр) — космополітичний релігійно-етичний рух, учасники якого ви­знають «Великого будівничого світу» творцем всього ладу в природі й називають себе будівничими його храму. Інша назва — франкмасонство (франц. franc­­maçonnerie — вільномулярство). У своїх писа­н­нях масони закликають до морального вдосконале­н­ня людей і їхнього обʼ­єд­на­н­ня (не­зважаючи на релігійну та національну належність) на принципах братерства, рівності, взаємодопомоги й вірності. Вони ведуть свою історію від середньовічних мулярських гільдій, від яких запозичили назву й форми організаційних обʼєд­­нань — ложі; поділ членів на учнів, під­майстрів і майстрів; елементи одягу — фартухи, рукавиці, шапки; від­знаки — зображе­н­ня мулярських інструментів (циркуль, трикутник, молоток). Основоположною для М. датою вважають 1717 рік, коли деякі наявні на території Англії ложі обʼ­єд­налися у «Велику ложу», або «Великий Схід Англії», що називає себе провід­ною і материнською для всіх масонських лож у світі. У 1-й пол. 18 ст. М. поширилося в Ірландії та Шотландії, згодом — у інших країнах Європи, Америки й Азії.

У М. існували різні напрями, зумовлені різницею в по­глядах на його початки, цілі, зав­да­н­ня, обрядовість, кількість ступенів «втаємниче­н­ня» (від 3-х до 99-ти). З ним була повʼязана і низка споріднених течій, зокрема тамплієрство, ро­зенкрейцерство, мартинізм. На думку католицької Церкви, після свого організаційного оформле­н­ня в Англії М. по­ступово ві­ді­йшло від християнських засад і вче­н­ня Церкви та від­кинуло деякі прийняті нею догми, що при­звело до гострих ви­ступів римських пап проти М. й заборони членства католиків у масонських ложах (енцикліки Климента XII та ін.). Православна Церква також засудила М. як антицерковну організацію. У деяких країнах масони брали активну участь у революційних рухах (декабристи, польські пов­ста­н­ня, революції у Пів­ден­ній Америці тощо). У Росії на­прикінці 18 — на поч. 19 ст. масонські ложі використовували для пошире­н­ня вільнодумства та кон­спірації опозиційних рухів проти встановленого ладу. В усіх державах з тоталітарними режимами М. було заборонене.

В Україні М. поширювалося без­посередньо із західної Європи і через Росію (перша ложа там по­стала 1731) та Польщу (1738). Перша на українських землях масонська ложа заснована 1742 польсьским шляхтичами у містечку Вишнівець (нині смт Збаразького р-ну Тернопільської обл.), 1758 вже існувала ложа «Трьох богинь» у Львові. На Лів­обережну Україну та Слобожанщину М. привнесене 1740–41 тодішнім царським намісником генералом Я. Кейтом (водночас виконував обовʼязки Великого майстра російських масонських лож). Масонські впливи на Лів­обережній Україні посилилися за часів геть­манува­н­ня К. Ро­зумовського, який був членом варшавської ложі «Трьох братів» і, ймовірно, мав звʼязки з масонськими колами у Франції та Росії.

Серед масонів — пред­ставники українських старшин.-шляхетських родів Капністів, Ко­­чубе­їв, Кулябків, Ломиковських, Лукашевичів, Мартосів, Полетинів, Родзянків, Скоропадських, Ханенків. На еміграції одним із перших видатних українців, повʼязаних з M., став син геть­мана П. Орлика — Г. Орлик (військово-політичний діяч і дипломат у Франції). У 2-й пол. 18 — 19 ст. створено масонські ложі в Києві, Львові, Житомирі, Одесі, Харкові, Полтаві, м. Камʼянець-Подільський (нині Хмельницька обл.), Кременчук (нині Полтавська обл.), Немирів (нині Вінн. обл.), Дубно (нині Рівненська обл.), Самбір (нині Львівська обл.), Заліщики (нині Тернопільська обл.) та ін. Їхня діяльність деякою мірою сприяла роз­виткові українського національно-політичного руху, що зумовило ре­пресії з боку російського уряду. Не­зважаючи на заборони, 1900 ложі з Києва, Житомира, Камʼянця-Подільського, Одеси, Полтави обʼ­єд­налися у «Велику Ложу України». Згодом по­стали ще дві ложі: «Шевченко» у Харкові (1901) і «Братерство» в Чернігові (1904). Їхніми членами були видатні українські політичні й культурні діячі кін. 19 — поч. 20 ст.

Б.-Ю. М. Кравців, О. П. Оглоблин

Масонство в Україні

1906 М. Ковалевський від­крив у С.-Пе­тербурзі масонську ложу, до складу якої вві­йшли і вихідці з України, а через 2 роки створив роз­логу структуру масонських лож і управлі­н­ня ними — «Верховну Раду російських масонських лож» у сфері впливу «Великого Сходу Франції». 1912 структура масонських лож Російської імперії почала використовувати назву «Великий Схід народів Росії» (ВСНР). Вона вирізнялася спроще­н­ням масонських ритуалів і під­вищеною політичною активністю. 1914 створено Київську обласну раду ВСНР (Дистрикт для українських лож). 1913–16 куратором української масонерії від імені центрального масонського Конвенту ВСНР був О. Керенський, який 1916 став ще й Генеральним секретарем Верховної ради ВСНР. Серед масонів — еліта міської інтелігенції та буржуазії (промисловці, банкіри, адвокати, журналісти, професори, громадсько-політичні й земські діячі), у ложах пере­важали прихильники радикальних соціально-політичних змін в імперії.

У Києві утвердилася ложа вищих ступенів «Київська зоря — Правда» («Зоря — Світло правди»), у яку входили М. Грушевський (до 1918 зберігав лідерство серед українських масонів), С. Єфремов, А. Ніковський та ін. Масони мали особливий вплив на ТУП, Українську демократично-радикальну партію, УСДРП, УПСФ, партію кадетів, низку су­спільних організацій. Вища масонська структура «Верховна і Правляча Капітула — Нарцис» заснована 1912 в Україні під кураторством і при ви­знан­ні «Великої Ложі Італії». До неї входили ложі «Святого Володимира», «Святого Андрія Перво­зван­ного», «Пів­нічне сяйво», «Обʼ­єд­наних сло­вʼян» (усі — Київ), «Святих Кирила і Мефодія» (Полтава), «Йор­дан», «Данте Алігʼєрі» (обидві — Одеса). До системи масонських лож «Нарцис» належали майбутні очільники України П. Скоропадський і С. Петлюра (також був масоном у системі ВСНР).

До Лютневої революції 1917 українські масонські ложі залишалися най­впливовішими у Російській імперії, до них належало 500–600 осіб. У Києві діяло 15 лож різних напрямів, в Одесі — 4, ще бл. 20-ти — в інших містах, зокрема Полтаві, Він­ниці, Катеринославі (нині Дні­про), Одесі, Харкові, Житомирі, Чернігові, Рівному, Проскурові (нині Хмельницький), Херсоні, Львові, Чернівцях, м. Бердичів (нині Житомирської обл.) і Ялта (нині АР Крим). У Львові існували ложі «Сарматія» (до неї належав І. Франко), 1918–19 — «Єд­ність».

Влітку 1916 Конвент ВСНР ви­значив головним зав­да­н­ням під­готовку до ліквідації монархії. Масони з ВСНР ві­діграли вагому роль у Лютневій революції 1917 та Визвольних змага­н­нях 1917–21 в Україні. Вони уві­йшли до складу міністерств Тимчасового уряду Росії, стали його комісарами в українських губерніях і містах, начальниками військових округів, новими керівниками місцевих дум і рад обʼ­єд­наних громадських організацій, очільниками судових палат. 1918 року до Київської обласної ради пере­йшли права Верховної ради ВСНР. Майже половина членів урядів УЦР 1917 належала до масонів, з початком 1918 року їхній вплив зменшився (в уряді В. Голубовича не було жодного). З приходом до влади геть­мана П. Скоропадського тимчасово виконувачем обовʼязків голови РМ при­значено М. Василенка (керівник київської ложі «Астрея»).

В урядах часів геть­манщини масони становили третину міністрів. Довірена особа геть­мана і керівник Капітули «Нар­цис» С. Моркотун готував від­кри­т­тя «Великої Ложі України Обʼ­єд­наних словʼян» й оголосив себе Великим май­стром. С. Петлюра очолив українських масонів, які ви­ступили проти П. Скоропадського, і намагався створити «Велику Ложу України» під своїм керівництвом. Із пере­ходом влади до Директорії УНР масони — прихильники С. Петлюри — очолили уряди та міністерства (В. Чехівський, В. Прокопович, А. Лівицький, П. Холодний, О. Шелухін, О. Шульгин, А. Ніковський та ін.).

Навесні 1919 у Камʼянці-Поділь­­ському проголошено створе­н­ня «Великої Ложі України» (Великий майстер — С. Петлюра), яка звернулася до французьких масонів, канцлера «Між­народної масонської асоціації» з проха­н­ням сприяти між­народному ви­знан­ню української державності. За деякими даними, вона мала 7 місцевих лож, які обʼ­єд­нували близько 800 братів. «Червоний терор» та роз­гром антибільшовицьких сил призвів до знище­н­ня всіх політичних опонентів більшовиків, серед яких було багато масонів. До кінця 1920 організований масонський рух у Радянській Україні припинив існува­н­ня, хоча наяв­ні ві­домості про продовже­н­ня таємничої масонської діяльності до поч. 1930-х рр. у Києві, Одесі, Харкові (1933 київські масони звернулися до «Між­народної масонської асоціації» з протестом проти голодомору). Натомість сот­ні українців-емі­грантів вступили у масонської ложі США, Канади, Арґентини, Австралії, Великої Британії та інших країн.

Від 1920 у Франції, Польщі, Швейцарії почали виникати масонські ложі з українськими братами (зокрема у Польщі — «Українська ложа»). С. Петлюра вивіз до Франції архів і реліквії «Великої Ложі України», у Парижі деякий час діяла її Верховна рада, у Женеві — штаб-квартира (до 1932). У СРСР М. прирівняно до контр­революції, тому членство у ложах суворо каралося, хоча офіційно ніколи не заборонялося. Ре­пресував масонів також і нацистський режим у Німеч­чині. 1937–38 М. заборонено у Румунії та Польщі. У 1950–60-х рр. у Франції існували обʼ­єд­нані російсько-польсько-українські ложі «Астрея» і «Гамаюн». Серед українських членів. — С. Татарула, Я. Мусянович, Л.-Є. Гузар (див. Гузарі), Б. Феденко.

1966 у Парижі засновано ложу «Голос України» № 117 Великої Національної Ложі Франції (ВНЛФ), яка зробила значний внесок у від­родже­н­ня М. в Україні після здобу­т­тя незалежності 1991 (зберегла та пере­дала традиції новій генерації масонів в Україні). 1993 ВНЛФ від­крила ложу «Три колони» № 785 для формува­н­ня М. в Україні. 1996 вона роз­почала роботу в Києві на чолі з українським До­стойним май­стром (уві­йшли масони з Києва, Львова, Одеси, Харкова). 1998–2000 у Харкові, Львові, Одесі створено ложі Старовин­ного шотландського обряду, 2001 (на базі 4-х лож) — Дистрикт «Україна» ВНЛФ. 2005 ложі Дистрикту «Україна» та ложа «Світло» (організовано у Львові ав­стрійськими масонами) обʼ­єд­налися у «Велику Ложу України», ви­знану основними світовими ложами: Обʼ­єд­наною Великою Ложею Англії, Великими Ложами Франції, Австрії, Німеч­чини, Польщі, низкою Великих Лож штатів США та провінцій Канади. Окрім України, вона почала роз­будовувати регулярне М. в Грузії та Казах­стані.

2011 затверджено структуру Вищих ступенів (від 4-х до 33-х) світового М. для України. Під час освяче­н­ня Вищої ради обрано Великого Командора (головний керівник вищих масонських градусів), створено Ложі удосконале­н­ня (4–14°), Капітул (14–18°), Ареопаг (19–30°), Трибунал (31°), Консисторію (32°), Верховну раду (33°). У 2016 «Велика Ложа України» складалася з лож: Київ — «Три Колони» (№ 1), «Без­смертя» (№ 8), «Григорій Сковорода» (№ 11); Львів — «Каменяр» (№ 3), «Світло» (№ 5); Одеса — «Золота акація» (№ 4), «Ланжерон» (№ 9); Івано-Франківськ — «Імхотеп до Полумʼяної Зорі» (№ 6); м. Дрогобич (Львів. обл.) — «Юрій Котермак» (№ 7); Запоріж­жя — «Паломники до країни Сходу» (№ 15); Тбілісі — «Святий Георгій» (№ 10), «Ілля Праведний» (№ 12), «Вазі» (№ 13); Астана — «Істина» (№ 14).

У 1998 італійська нерегулярна масонська ложа спробувала сформувати в Україні свої ложі й навіть проголосила про створе­н­ня 1998 «Великої Ложі України» з центром в Одесі, однак через нерегулярність та помилки в організації світове М. від­мовило цій структурі у ви­знан­ні й вона згорнула діяльність.

В Україні на початку 21 ст. існувало ще кілька масонських лож, не ви­знаних світовими структурами регулярного М. — «Мемфіс-Міцраїм», «Великий Схід Франції», «Права людини». 2003 Л. Лукʼяненко звернувся до голови ВР України з проха­н­ням про­інформувати парламент про те, хто з депутатів належить до масонських організацій, і зая­­вив, що «на чолі української держави стоять люди, які керуються не українською національною ідеєю, а принципами масонства». Водночас лідер Соціалістичної партії України О. Мороз пові­домив про під­готовку фракціями СПУ, КПУ і Блоку Юлії Тимошенко політичної заяви щодо належності близько 300 пред­ставників вищого керівництва держави до «масонської ложі» «Орден Святого Станіслава». Однак цей «орден» не мав жодного стосунку до світового масонського руху, не був ви­знаний жодною масонською структурою, не поділяв масонських ідей і не проводив масонських ритуалів.

В. А. Савченко

Рекомендована література

Іконка PDF Завантажити статтю

Інформація про статтю


Автор:
Статтю захищено авторським правом згідно з чинним законодавством України. Докладніше див. розділ Умови та правила користування електронною версією «Енциклопедії Сучасної України»
Дата останньої редакції статті:
лют. 2025
Том ЕСУ:
19
Дата виходу друком тому:
Тематичний розділ сайту:
Політика
EMUID:ідентифікатор статті на сайті ЕСУ
66796
Вплив статті на популяризацію знань:
загалом:
15,6 тис.
цьогоріч:
4 326
сьогодні:
3
Дані Google (за останні 30 днів):
  • кількість показів у результатах пошуку: 12 067
  • середня позиція у результатах пошуку: 8
  • переходи на сторінку: 399
  • частка переходів (для позиції 8): 110.2% ★★★★☆
Бібліографічний опис:

Масонство / В. А. Савченко, О. П. Оглоблин, Б.-Ю. М. Кравців // Енциклопедія Сучасної України [Електронний ресурс] / редкол. : І. М. Дзюба, А. І. Жуковський, М. Г. Железняк [та ін.] ; НАН України, НТШ. – Київ: Інститут енциклопедичних досліджень НАН України, 2018, оновл. 2025. – Режим доступу: https://esu.com.ua/article-66796.

Masonstvo / V. A. Savchenko, O. P. Ohloblyn, B.-Yu. M. Kravtsiv // Encyclopedia of Modern Ukraine [Online] / Eds. : I. М. Dziuba, A. I. Zhukovsky, M. H. Zhelezniak [et al.] ; National Academy of Sciences of Ukraine, Shevchenko Scientific Society. – Kyiv : The NASU institute of Encyclopedic Research, 2018, upd. 2025. – Available at: https://esu.com.ua/article-66796.

Завантажити бібліографічний опис

ВСІ СТАТТІ ЗА АБЕТКОЮ

Нагору нагору