Медвідь В’ячеслав Григорович

МЕДВІ́ДЬ Вʼячеслав Григорович (23. 02. 1951, с. Кодня Житомир. р-ну Житомир. обл.) — прозаїк, есе­їст. Член НСПУ (1982). Заслужений діяч мистецтв України (2005). Національна премія України імені Т. Шевченка (2003). Премія ім. Є. Бачинського «У свічаді слова» (1997). Закін. Київ. ін­ститут культури (1972). Працював методистом Закарп. обл. б-ки для дітей (Ужгород, 1972–75), завідувач від­ділу комплектува­н­ня шкіл. б-к Київ. бібколектора «Київкниготоргу», ред. серії «Романи і повісті» видавництва «Дні­про» (1981–88); у 1988–96 — на творчій роботі; від 1996 — старший науковий спів­робітник лаб. народо­знавства Укр. центру культур. досліджень Міністерства культури і мистецтв. Заст. голови НСПУ (2002–06). Автор кн. прози «Роз­мова» (1981), «Заманка» (1984; обидві — Київ), «Льох» (1999), «Лови» (2005; обидві — Львів), романів «Таємне свата­н­ня» (1987; 1990 — російською мовою), «Збирачі камі­н­ня» (1989), «Кров по соломі» (2001; усі — Київ), кн. щоден­ників, есе, мемуарів «Pro domo sua» (К., 1999), «Тоталітарні пси свободи» (Кр., 2009), «Без гніву і пристрасті» (2009), поет. зб. «Нappy nation, або Сповід­ува­н­ня архітектури» (2002; обидві — Київ). Упорядкував автор. антологію «Десять українських прозаїків. Десять українських поетів» (1995), пере­клав із російської мови роман «Різьблені вікон­ниці» Б. Можаєва (1988; обидва — Київ). Творчості М. притаман­ний оригінал. стиль і нетипова світо­глядність. На основі автобіо­графізму створює своєрід. епос. міф, у якому основою про­блеми роду та родини є віра у невмирущість людини. Почавши з книг новел і коротких романів, де ре­презентовано мовле­н­ня і характер його земляків-житомирян, уже в своєму романі «Кров по соломі» (2001) виходить у вимір осмисле­н­ня укр. людини як всесвіт. явища. Проза М., не­зважаючи на її стильову та структурну ускладненість, є рідкісним в сучас. літературі феноменом під­сві­домого, зʼясовує потаємні коди нац. бут­тє­існува­н­ня, промовляє про людину внутр. мовою самої людини.

Завантажити статтю