Мікробіологія

МІКРОБІОЛО́ГІЯ (від мікро… і біо­логія) — наука про най­дрібніші живі істоти на Землі — мікроорганізми. М. ви­вчає їхню будову, жит­тєдіяльність, значе­н­ня в природі, патології людини, тварин і рослин; їхню систематику, мінливість, спадковість та екологію; способи керува­н­ня їхньою жит­тєдіяльністю в інтересах людини. Залежно від мети і зав­дань М. поділяють на заг., водну, геол., с.-г., тех., мед., ґрунт., вет. та більш дрібні напрями. Мікроорганізми є основою мікробіол. промисловості, без­лічі біо­технол. вироб-в. Вони здійснюють над­звичайно важливі пере­творе­н­ня в субстратах, де роз­виваються і ві­ді­грають величезну роль у житті природи і людини. Видат. укр. мікробіо­лог С. Вино­градський писав, що мікроби — гол. чин­ники кругообігу речовин, необхідного для правил. зміни істот на Землі; це живі носії без­лічі різноманіт. ре­активів, без яких були б неможливі потрібні процеси, що становлять цей кругообіг; тільки властивості живих істот — здібність до роз­плодже­н­ня, пошире­н­ня, здатність при­стосовуватися та спадковість — забезпечують цим процесам потрібні пластичність, неминучість. Уся жива матерія по­стає перед нами як одне ціле, як величез. організм, що «позичає» (завдяки мікроорганізмам) свої елементи з резервуару неорган. природи, керує всіма процесами своїх ре­гресив. та про­гресив. метаморфоз і знову від­дає все позичене мертвій природі. Мікроорганізми ві­ді­грають ключову роль у кругообігу речовин у природі. Вони всюдисущі: їх знаходять у повітрі, воді, ґрунті, на поверх­ні усіх предметів, тварин і рослин, в організмах усіх тварин і людини (мешкають на шкірі, слизових оболонках, легенях, кишково-шлунк. тракті, статевих органах тощо). Таку мікрофлору називають нормальною (нормофлорою, або резидентною); ві­ді­грає в житті людини над­звичайно важливу роль: захищає від інфекц. захворювань; сприяє пере­травлен­ню їжі; забезпечує вітамінами та без­ліч­чю незамін. речовин. У природі мікроби наявні у всіх клімат. зонах: Арктиці, Антарктиді, пісках Сахари, помір. кліматі, на екваторі, в глибині океанів і киплячих гейзерах. Вони незамін­ні під час виготовле­н­ня корис. для людини продуктів (хліб, масло, сир, вино, ліки тощо), але можуть бути небезпеч. ворогами — викликати хвороби, що забирають тисячі, а часом і міль­йони жит­тів. Уперше мікроорганізми стали до­ступ. для спо­стереже­н­ня після вина­йде­н­ня 1679 гол­ланд. ученим А. ван Левенгуком мікро­скопа, що збільшував у 160 разів. Так започатков. опис. період роз­витку М. (мікро­графія), що продовжувався до оприлюдне­н­ня робіт франц. ученого Л. Пастера, в яких опубл. результати, що звʼя-зували мікроорганізми з тими процесами, які вони викликали. Він вказав на роль дріжджів під час виготовле­н­ня вина і пива, бактерій під час створе­н­ня молоч. і оцтової кислот. Л. Пастер уперше під­креслив велике значе­н­ня мікроорганізмів у процесах, що від­буваються в ґрунті, на значе­н­ня бактерій під час захворювань людини і тварин. Від 1857 почався новий період у роз­витку вче­н­ня про мікроорганізми — власне сучасна М. Її засн. став Л. Пастер. Обʼєктами сучас. М. є дріжджі, мікро­скоп. гриби, бактерії, най­простіші, рикетсії, хламідії та молікути. Всі вони обʼєд-нуються словом «мікроорганізми». Часто вживають термін «мікроб», введений Л. Пастером і його учнями (проте до мікробів не належать най­простіші, які є обʼєктами ви­вче­н­ня зоології; мікро­скоп. гриби і дріжджі досліджують у ботаніці, всі ін. групи мікробів — у бактеріології). У роз­витку М. укр. учені ві­діграли дуже велику роль. Так, лікар Д. Самойлович (Сущинський) робив спроби зна­йти збудника чуми і був впевнений, що цю хворобу викликає бактерія (уперше висловив думку про щепле­н­ня під час лікува­н­ня чуми і пере­вірив таке щепле­н­ня на собі). У ран­ній період роз­витку М. в Україні зроб­лені від­кри­т­тя світ. значе­н­ня: 1867 М. Воронін від­крив бульбочкові бактерії у бобових рослин; Л. Ценковський — засн. заг. М., від­крив у бактерій слизову оболонку. Особливо бурхливо М. почала роз­виватися в Україні після того, як І. Мечников — засн. багатьох гілок М. та імунології — 1886 організував бактеріол. станцію в Одесі, що стала першою такого типу в Рос. імперії і другою в світі після Париз. лаб. Л. Пастера. Одес. лаб., у якій соратниками і помічниками І. Мечникова були М. Гамалія і Я. Бардах, поклала початок під­готовці профес. мікробіо­логів і епідеміологів в Україні і швидкому роз­витку в ній М. 1887 у Харкові створ. Пастерів. станцію, 1896 — Київ. бактеріол. ін­ститут, 1904 — Катеринослав. Пастерів. станцію (нині Дні­про). Менш ніж за 20 р. в Україні сформувалася плеяда талановитих мікробіо­логів, які з часом стали всесвітньо ві­домими вченими: О. Баранецький, Є. Брусиловський, О. Вериго, В. Високович, П. Діатропов, Д. Заболотний, М. Зелінський, О. Корчак-Чепурківський, С. Коршун, О. Па­вловський, В. Під­висоцький, А. Потебня, К. Пурієвич, І. Сербінов, В. Стефанський, М. Холодний та ін. Багато вихідців з України, працюючи в різних куточках світу, здобули всесвітню славу. Так, І. Дудченко — організатор низки баклабораторій на Далекому Сході; С. Вино­градський — автор від­крит­тів із заг. та ґрунт. М.; В. Омелянський — від­кривач анаеробів, автор першого вітчизн. під­ручника із заг. М.; В. Хавкін — роз­робник вакцин проти чуми і холери, організатор Бактеріол. ін­ституту в Індії (Бомбей); І. Савченко — роз­робник протискарлатин. сироватки та протичеревно-тифоз. вакцини, організатор Кубан. бактеріол. ін­ституту (РФ, нині його імені); Л. Тарасевич — організатор НДІ стандартизації і контролю мед.-біол. препаратів у Москві (нині його імені); О. Імшенецький — директор Ін­ституту М. АН СРСР у Москві; З.-А. Ваксман — лауреат Нобелів. премії 1952 за вина­йде­н­ня стрептоміцину. Під час екс­педиції в Індію В. Високович та Д. Заболотний 1896–97 довели, що чум. інфекція проникає через дихал. шляхи людини. Д. Заболотний висловив припуще­н­ня, що природ. резерваторами чум. мікроба є гризуни; під час екс­педиції в Монголію, Китай та Середню Азію екс­периментально довів це і став засн. уче­н­ня про природну вогнищевість інфекц. хвороб. Д. Заболотний, Л. Тарасевич, М. Гамалія, М. Діатропов та ін. укр. мікробіо­логи все життя вели боротьбу з холерою, чумою, тифом, сифілісом, сибіркою та ін. епідеміч. інфекціями; вони заклали основи епідеміології та наук. організації боротьби з інфекц. хворобами. Вагомий внесок у пі­зна­н­ня біо­ло­гії багатьох мікроорганізмів зро­били Л. Громашевський, В. Дро­ботько, С. Дяченко, Г. Калина, М. Нещадименко, Г. Палій, С. Ручковський, М. Сиротинін та ін. мікробіо­логи, які працювали в Україні. Сформовано потужні школи мед. мікробіо­логів, спеціалістів із заг. і ґрунт. М. (С. Вино­градський, В. Омелянський, М. Холодний, Л. Рубенчик, Х. Зіновʼєва, В. Смалій, К. Андріюк, І. Гел­лер), тех. М. (Є. Квасников, М. Рот­містров). В Україні на високому рівні роз­винено майже всі напрями сучас. М. Вет. М. ви­вчає збудники інфекц. хвороб тварин, зокрема тих, що об­умовлюють захворюва­н­ня у тварин і людини, різних обʼєктів зовн. сере­довища — води, ґрунту, повітря, мікрофлору кормів та мікрофлору організму (мікробіо­ценоз); роз­робляє засоби, методи діагностики і профілактики захворювань, об­умовлених мікроорганізмами. Остан. часом низка питань, які ви­вчали у вет. М., стали предметом дослідж. сан. М.: мікрофлора молока та молоч. продуктів, мʼяса і мʼяс. продуктів, мікрофлора риби, мікрофлора шкір. і хутрової сировини та ін. Вет. М. досліджує морфологію, фізіологію, патоген­ні властивості бактерій, актиноміцет, мікро­скоп. грибів, мікоплазм, хламідій, рикетсій, а до виділе­н­ня вірусології у самост. науку, ви­вчала також віруси. Становле­н­ня вет. М. також започаткував Л. Пастер (досліджував збудників сибірки, сказу, бешихи свиней, роз­робляв засоби їхньої профілактики). Подальший про­грес вет. М. повʼязаний з іменами: нім. мікробіо­лога Р. Коха (від­крив збудника туберкульозу), І. Мечникова (ав­тор фагоцитар. теорії імунітету), нім. імунолога П. Ерліха (творець теорії гуморал. імунітету). Знач. внесок у становле­н­ня вет. М. зробили укр. учені: А. Демченко, К. Конаржевський, В. Нікольський, М. Рево, В. Ротов, С. Рягін, А. Собко, П. Фукс та ін. Ви­вчено збудників пере­важ. більшості інфекц. хвороб тварин, досліджено фактори їхньої патоген­ності та патогенез від­повід. хвороб, роз­роблено засоби і методи діагностики та специф. профілактики (зокрема ефективні вакцини при сибірці, сальмонельозі), за­пропоновано десятки пробіо­тиків, імунотропні препарати та ін. Недо­статньо вирішеними залишаються пита­н­ня щодо діагностики та профілактики туберкульозу, лепто­спірозу, мікоплазмозів та ін. Про­блемами вет. М. в Україні за­ймаються вчені Ветеринарної медицини Ін­ституту УААН (Київ) та Екс­периментальної і клінічної ветеринарної медицини Ін­ституту УААН (Харків), Епізоотології Ін­ституту УААН (Рівне), а також науковці Нац. університету біо­ресурсів і природокористува­н­ня України (Київ, див. Аграрний університет Національний), Білоцерківського державного аграрного університету, Луганського національного аграрного університету, Сумського національного аграрного університету, Житомирського національного агро­екологічного університету, Львівського національного університету ветеринарної медицини та біо­технологій ім. С. Ґжицького та ін. Ко­ординацію наук. дослідж. із про­блем вет. медицини здійснює Вет. від­діл. НААНУ. Стратег. напрямом цієї роботи є створе­н­ня нац. про­грам для виріше­н­ня актуал. про­блем вет. медицини на основі новіт. досягнень світ. науки і практики. Тактика реалізації зга­даних про­грам перед­бачає тісну між­ві­домчу спів­працю науковців, зокрема з фахівцями у галузях медицини та біо­­логії. Діагностикою інфекц. хвороб тварин та організацією від­повід. оздоров. і профілакт. заходів на території України за­ймаються держ. діагност. лаб. вет. медицини, що функціонують в обл. та рай. центрах, а також спеціалізов. лабораторії. Організац.-метод. центром лаборатор. діагностики у державі є Центр. лаб. вет. медицини (Київ). Студенти факультетів вет. медицини ви­вчають дисципліну «вет. М.». Випускники ВНЗів, які здобули спеціальність «лікар вет. медицини», мають можливість стати магістрами, виконувати та захищати роботи на здобу­т­тя наук. ступенів канд. чи д-ра н. за спеціальністю «вет. М. та вірусологія». Від­повід­ні спеціалізов. учені ради функціонують при Нац. університеті біо­ресурсів і природо­ко­ристува­н­ня України, в Ін­ституті екс­перим. і клін. вет. медицини НААНУ. Про­блеми та здобутки вет. М. висвітлюють у ж. «Ве-теринарна медицина України», «Вісник аграрної науки». Учені-мікробіо­логи працюють в Мікробіо­логії і вірусології Ін­ституті ім. Д. Заболотного НАНУ (від 1934 видає «Мікробіо­логічний журнал» — найголовніше в Україні профіл. ви­да­н­ня у галузі М.), Епідеміології та інфекційних хвороб Ін­ституті ім. Л. Громашевського АМНУ (обидва — Київ), на каф. М. держ. університетів майже в усіх обл. центрах України, на каф. М., вірусології та імунології понад 30-ти держ. мед. університетів та академій. Вони працюють над створе­н­ням нових засобів і способів лікува­н­ня інфекц. захворювань людини, тварин і рослин, удосконале­н­ням існуючих та роз­робкою нових біо­технологій, захистом та оздоровле­н­ням довкі­л­ля, роз­робкою технологій одержа­н­ня енергії з від­новлюваних її джерел, генно-інж. ство­ре­н­ням продуцентів антибіо­тиків, лектинів, імунобіол. препаратів, поліцукрів, різних біо­логічно актив. речовин тощо. Багато від­крит­тів, зроблених укр. ученими-­мікробіо­логами, належно оці­нені вітчизн. та світ. громадськістю. За остан­ні 20 р. здобутки мікро­біо­логів від­значено 10-ма Державна преміями України в галузі науки і техніки Спеціалістів із М. готують в Укра­їні в усіх держ. університетах, мед. академіях та університетах, технол. і с.-г. ВНЗах.

Завантажити статтю