Мікроекономіка | Енциклопедія Сучасної України
Beta-версія

Мікроекономіка


Мікроекономіка

МІКРОЕКОНО́МІКА (від мікро... і економіка) – складова частина економічної теорії, що досліджує економічну поведінку фізичних чи юридичних осіб у процесі прийняття рішень щодо розподілу обмежених ресурсів і взаємодії між ними. Структурно це один із двох базових сучас. напрямів екон. науки, ін. напрям – макроекономіка. Як самост. наук. напрям М. виокремилася на поч. 20 ст., хоча і до того часу багато вчених вивчали окремі питання мікроекон. аналізу. Знач. внесок у її розвиток зробили К. Менґер, Ф. фон Візер, Е. фон Бем-Баверк (австр. школа), Дж.-Б. Кларк (амер. школа), А. Маршалл (кембридж. школа), Л. Вальрас, В. Парето (матем. школа в екон. теорії) та ін. М. вивчає екон. наслідки індивід. дій і рішень людини, зокрема те, як подібні рішення впливають на використання та розподіл ресурсів, чому різні товари мають різну вартість, яким чином люди приймають більш ефективні чи продуктивні рішення; розглядає питання попиту і пропозиції та їхньої еластичності, ринк. рівноваги, поведінки споживачів, теорії вироб-ва та витрат, типів ринк. структур, теорії ігор тощо. Її осн. суб’єкти: держава; домогосподарство – група людей, які об’єднують свої доходи, мають спіл. власність і разом приймають екон. рішення (типовий приклад – сім’я, хоча роль домогосподарства у М. може виконувати й окрема людина); підпр-ва – будь-які суб’єкти госп. діяльності, що виробляють товари чи послуги заради отримання прибутку. До об’єктів М. зараховують ресурси вироб-ва (природні ресурси, праця, капітал тощо) і його результати. Мікроекон. дослідж. зазвичай розпочинають із збору та вивчення фактів екон. життя, оскільки їхнє узагальнення та вивчення причинно-наслідк. зв’язків дають змогу встановити мотиви поведінки екон. суб’єктів та побудувати відповідну екон. модель – відображення в описовій, матем. чи графіч. формах сторін, властивостей і гол. зв’язків екон. системи. Найпоширенішими у мікроекон. дослідж. є методи статики і динаміки. Метод статики передбачає порівняння різних рівноважних станів (при цьому перехід від однієї рівноваги до ін. залишають поза аналізом), метод динаміки – аналіз власне переходу від одного стану рівноваги до ін. Поряд зі специфіч., використовують також заг.-логічні (аналіз, синтез, абстрагування, індукція, дедукція, моделювання) та заг.-наук. методи.

Літ.: Фель У., Оберендер П. Основи мікроекономіки / Пер. з нім. К., 1998; Макконел К., Брю С. Аналітична економія: принципи, проблеми і політика. Ч. 2. Мікроекономіка / Пер. з англ. Л., 1999; Базилевич В. Д. та ін. Мікроекономіка: Підруч. 2-е вид. К., 2008; Нілова Н. М., Гончарук Т. І., Олексій Д. В. Мікроекономіка: Навч. посіб. С., 2015.

Статтю оновлено: 2019