Мікрофлора людини

МІКРОФЛО́РА ЛЮДИ́НИ — звичайні й патологічні бактерії та гриби, виявлені в (або на) організмі чи якомусь органі. Організм дорослої людини заселений понад 500-ми видами мікроорганізмів (пере­важно анаеробними). Заг. вага нормал. мікрофлори (М.) дорослої людини складає бл. 2–3 кг. Мікроорганізми містяться на поверх­ні тіла, а також у тих порожнинах, які мають природ. звʼязок із навколиш. середовищем. М. здорової людини можна умовно роз­ділити на 3 групи: випадкові мікроорганізми (транзиторні), що не­здатні до тривалого існува­н­ня в організмі і швидко гинуть; по­стійно існуючі в організмі, корисні для людини (здатні роз­щеплювати та засвоювати поживні речовини, синтезувати вітаміни, ви­ступати як антагоністи патоген. мікробів, напр. біфідобактерії); по­стійно існуючі, але принципово небезпечні для людини, т. зв. умовно-патоген­ні мікроорганізми (проявляють свої хвороботворні властивості при знижен­ні резистентно­сті організму, зміні складу нормал. М. та ін. умов). Макроорганізм і його нормал. М. в звичайних умовах знаходяться у стані динамічної рівноваги. Симбіо­тичні від­ноше­н­ня між ними склалися та закріпилися у процесі тривалого еволюцій. роз­витку, тому для М. кожної ділянки тіла людини характерна від­носна сталість. Зміни в стані макроорганізму призводять до змін мікроб. пейзажу всіх ділянок тіла. Заселе­н­ня мікробами немовляти починається в процесі пологів: мікроорганізми потрапляють на шкіру, в порожнини, при цьому можливе зараже­н­ня і патоген. мікробами (напр. гонококами від хворої матері, які викликають у дитини конʼюнктивіт — бленорею). Після прикріпле­н­ня, вони продукують речовини, що утворюють біо­плівки (морфол. структуру, товщина якої коливається від 0,1 до 0,5 мм) — полісахарид. каркас, в який вбудовані мікроколонії бактерій — пред­ставників нормал. М., які можуть роз­ташовуватися в декілька шарів, що до­зволяє нефіксованій М. злущуватися з поверх­ні біо­плівки. М. організму дитини і дорослої людини формується під впливом навколиш. середовища залежно від харчува­н­ня та ін. факторів, що впливають на організм. Для кожної частини тіла характерна своя М. Найбільш різноманітна в якіс. і кількіс. від­ношен­ні нормал. М. шкіри, трав. тракту, зовн. статевих органів. У нормі вільними від мікроорганізмів є кров, лімфа, головний і спин. мозки, легені, бронхи, трахеї, матка, внутр. та середнє вухо, нирки, сечовід, сечовий міхур. М. шкіри людини включає по­стійну М. поверх­ні (сарцини, стафілококи, дифтероїди, деякі види стрептококів, грибів) і глибоких шарів — волосяних мішечків, просвіту сальних і потових залоз (епідермал. стафілококи). Крім аутомікро­флори, на шкірі можуть бути виявлені транзиторні мікроорганізми, що швидко зникають під впливом бактерицид. та стерилізуючих властивостей шкіри. Велика здатність до само­очище­н­ня притаман­на вимитій шкірі. Бактерицидність шкіри від­ображає заг. резистентність організму. М. конʼюнктиви очей пред­ставлена невеликою кількістю мікроорганізмів, що зумовлено вмістом у сліз. рідині лізоциму, лактоферину, секретор. імуно­глобулінів та ін. актив. речовин, що володіють антибактеріал. активністю. До складу М. конʼюнктиви входять дифтероїди, нейсерії, стафілококи і негемолітичні стрептококи. В окремих випадках можуть виявлятися мікоплазми, адено- і герпесвіруси. При­близно в 47 % випадків М. повністю від­сутня. У дихал. шляхи разом із повітрям потрапляють пилові частинки і мікроорганізми, більшість з яких затримується в носоглотці, де найчастіше виявляються анаеробні бактероїди, стафілококи, стрептококи, пневмококи, нейсерії. М. шлунк.-кишк. тракту найбільш рясна і різноманітна за видовим складом. У порожнині рота виявляються понад 100 видів мікроорганізмів, що зумовлено найбільш сприятл. умовами існува­н­ня: до­стат. рівнем вологості, лужною реакцією середовища, наявністю залиш­ків їжі, по­стійною т-рою. Серед них пере­важають стрептококи, лактобактерії, клебсієли, коринебактерії, спірили і спірохети, най­простіші, гриби. Осн. маса (бл. 70 % обсягу) мікроорганізмів локалізується в зубному нальоті. Ці бактерії беруть участь у роз­витку карієсу (асоціація актиноміцетів і бактерій Str. mutans), утворен­ні зубного каменю (Lep-totrichia buccalis в асоціації з лактобацилами). Фузобактерії в асоціації зі спірохетами, пере­буваючи в кишенях ясен, можуть викликати стоматит, кореневі гранульоми і запале­н­ня тканин ясен. М. шлунка дуже бідна за кількіс. і якіс. складом (сарцини, дріжджі, молочнокислі бактерії), що зумовлено кислим середовищем шлунк. соку, який викликає загибель мікроорганізмів, що потрапляють у нього з їжею та водою. Бідна й М. тонкої кишки: у верх. від­ділах вона на­ближається до М. шлунка, у нижніх, по­ступово збагачуючись, — до М. товстої кишки, яка найбільш багата і різноманітна: у 1 г фекалій міститься до 250 млрд мікробів, серед яких більш ніж 60 пред­ставників різних родів і видів анаероб. бактерій. Вони становлять 96 % усіх видів кишк. аутофлори. Осн. пред­ставники: неспорові грампозитивні (біфідобактерії, лактобактерії, пептококи, коринебактерії) і грамнегативні палички, серед яких осн. місце за­ймають бактероїди. Значна роль у М. кишечника належить кишк. паличці. Вона має виражені антагоніст. властивості проти патоген. пред­ставників сімейства Enterobacteriaceae, стафілококів і грибів роду Candida. До пред­ставників нормал. М. кишечника належать: ентерокок, дріжджоподібні гриби, спорові анаероби, спірохети, най­простіші, віруси, включаючи фаги. Нормал. М. кишечника ві­ді­грає важливу роль у багатьох фізіол. функціях: бере участь у процесах травле­н­ня, обміні жирних кислот, у синтезі вітамінів груп В і К, нікотин. кислоти тощо; впливає на структуру слиз. оболонки кишечника та її адсорбційну здатність; сприяє формуван­ню і роз­витку імун. системи, стимулює її діяльність. Умовно-патоген­на М. може викликати гнійно-запал. ускладне­н­ня після хірург. втручань, при опіках, обмороже­н­нях; у немовлят, не захищених імунітетом, — ураже­н­ня шкіри, слиз. оболонок і навіть сепсис. Під впливом різних не­сприятливих факторів, що послаблюють захисні механізми організму, настають кількісні та якісні зруше­н­ня у складі аутомікрофлори, пригнічуються її фізіол., насамперед, антагоніст. функції. Цей стан, що су­проводжується клін. проявами хвороби (діареєю, метеоризмом та ін. симптомами), діагностується як дисбактеріоз. Склад М. зовн. статевих органів у жінок і чоловіків від­різняється. Нормал. М. піхви включає лактобактерії (до 90 % — ацидофільні лактобактерії різних видів — палички Дoдepляйнa), біфідобактерії (9–10 %), менше 1 % — ключові клітини піхви (гаpднeрeлa, мoбі-лyнкyс, гриби роду кандида, ле-птoтpікс і деякі ін. бактерії). Склад М. залежить від менструал. циклу, вагітності та ін., протягом життя жінки він неодноразово змінюється (наявність у клітинах піхви глікогену, обмін якого регулюється естрогенами — жін. статевими гормонами). Глікоген роз­щеплюється лактобактеріями (продукують пере­кис водню і бактеріоцини) з утворе­н­ням молоч. кислоти, що сумарно пригнічує ріст сторон. М. У перші тижні життя в крові дівчинки високий від­соток естрогенів, отриманих від матері. М. пред­ставлена лактобацилами і біфідобактеріями, рН піхви є кислим. Далі рівень естрогенів падає, в піхві лактобацили змінюються коковою флорою — епідермал. і са­профіт. стафілококами, рН піхви стає лужним. У період статевого до­зріва­н­ня починається посилене вироб­ле­н­ня естрогену, під­вище­н­ня кількості глікогену і піхва заселяється лакто- і біфідобактеріями, рН піхви стає кислим. До старості (зниже­н­ня естрогенів) рівень лактобацил зменшується, від­бувається по­ступове заселе­н­ня піхви коковою флорою. У разі зниже­н­ня імунітету в піхві внаслідок дисбактеріозу кишечника, не­збалансованого харчува­н­ня, гормонал. збою тощо, змінюється кількіс. і якіс. склад М. Знижується кількість лактобацил і біфідобактерій, що може призводити до роз­витку кандидозу, гарднерельозу тощо. Під­вищується сприйнятливість до роз­витку патоген. М. (хламідіоз), може збільшуватися кількість са­профіт. збудників (кишк. палички, стрептококів, стафілококів та ін.). Склад М. уретри у чоловіків не змінюється в залежності від віку. В човноподіб. ямці уретри виявляються епідермал. і са­профітні стафілококи. По мірі просува­н­ня вглиб уретри спо­стерігається зменше­н­ня бактеріал. обсімені­н­ня, починаючи з 5-го см — уретра практично стерильна. Серед осн. функцій М. людини — стимуляція імунітету, захисна (антагоніст. дія), травна та регуляторна функції, детоксикаційна дія, біо­синтез корис. речовин (вітамінів, незамін. амінокислот та ін.), участь в обміні речовин (білків, ліпідів, уратів, оксалатів, стероїд. гормонів, холестерину). Негативна роль М. для організму людини: причина ендоген. інфекцій при знижен­ні імунітету, продукува­н­ня шкідливих для організму продуктів гни­т­тя, утворе­н­ня токсич. речовини (індол і скатол), природ. резервуар і джерело хромосом. та плазмід. генів резистентності до різних лікар. препаратів.

Завантажити статтю