Мілош Чеслав | Енциклопедія Сучасної України
Beta-версія

Мілош Чеслав


Мілош Чеслав

МІ́ЛОШ Чеслав (Miłosz Czesław; 30. 06. 1911, с. Шетенйе Ковен. губ., Росія, нині Каунас. пов., Литва – 14. 08. 2004, м. Краків, Польща) – польський письменник, перекладач, есеїст, літературознавець, дипломат. Нобелів. премія в галузі літ-ри (1980). Літ. нагороди Польс. ПЕН-клубу (1974), «Nike» (1998). Ордени Білого Орла (Польща, 1994), Великого князя Литовського Ґедиміна 2-го ступ. (Литва, 1995) та ін. Співзасн. і чл. вілен. поет. групи «Жагари» (1931–34), чл. СП Польщі (1934; виключ. 1951, поновл. 1981), почес. чл. Спілки литов. письменників (2002). Почес. д-р низки зарубіж. ун-тів. Закін. Ун-т ім. С. Баторія у Вільні (1934). Працював ред. на польс. радіо у Вільні та Варшаві; під час 2-ї світ. війни брав участь у культур. підпіл. житті Варшави, був сторожем б-ки Варшав. ун-ту. Від 1946 – дипломат польс. консульства у Нью-Йорку; 1947–50 – аташе з культури посольства Польщі у Вашинґтоні; 1950 –1-й секр. посольства Польщі в Парижі. 1951 емігрував до Франції, де співпрацював з париз. «Культурою» та Літ. ін-том Є. Ґедройця, 1960 – до США. 1961–81 – проф. каф. славістики Каліфорній. (м. Берклі), 1981–82 – зав. каф. Е. Нортона Гарвард. (м. Кем-бридж) ун-тів. Водночас з викладац. продовжував займатися літ. та перекладац. діяльністю. Від 1993 жив у Кракові. Брав активну участь у літ. житті Польщі. М. – поет-мислитель. Для його ранньої творчості властива візійність, стилізація на голос старозавіт. пророків, поетика магіч. заклинань. Від ін. творців формації «Жагари» вирізнявся культом форм класицизму. Після війни поезію розумів як дорогу до порятунку після поразки почуття людяності. У творчості втілював амбіції відбудови тривалих вартостей європ. культури, сумління, віри, від 1970-х рр. у ній почала домінувати реліг. і споглядал. тематика. Впровадив до польс. літ-ри новий жанр – поет. трактат. Більшість творів М. пізнього періоду є прикладом сильвіч. писання, тобто компонованого на межі поет., есеїстич. і проз. висловлювання, у поет. текстах наслідував стиль і мову Біблії – практикував ритмічну прозопоезію. Провід. рисами його творчості є: уміння поєднувати бачення онтолог. зла і захоплення красою світу, індивід. і колектив. пам’яті, неортодоксал. релігійності та інтелектуалізму. З проз. творів найбільш вагомими є есеї «Zniewolony umysł» (1953; укр. перекл. – Мюнхен, 1985), де розкрито механізми функціонування тоталітар. устрою і насадження комуніст. свідомості, та «Ziemia Ulro» (1977), в якому здійснено прискіпливий аналіз духов. викорінення сучас. людини, а також автобіогр. повість «Dolina Issy» (1955; усі – Париж). Окрім числен. літ., філос., соціол. і реліг. есеїв, автор дослідж. «Historia literatury polskiej» (Nowy Jork, 1969; Kraków, 1993), повістей «Zdobycie władzy» (Paryż, 1953 – франц., 1955 – польс. мовами) та «Góry Parnasu» (War­szawa, 2012). Має знач. перекла­дац. доробок польс. та англ. мовами. Укр. мовою окремі твори М. переклали Б. Струмінський, С. Шевченко, Я. Сенчишин, Ю. Іздрик, Л. Стефанівська, Д. Павличко, Н. Сидяченко, Н. Сняданко, А. Павлишин. У Кракові діє музей-квартира М., у Красногруді (Польща) – Міжнар. центр діалогу «Двір М.».

Тв.: Poemat o czasie zastygłym. Wilno, 1933; Trzy zimy. Wilno; Warszawa, 1936; Wiersze. Warszawa, 1940; Ocalenie. Warszawa, 1945; Światło dzienne. Paryż, 1953; Traktat poetycki. Paryż, 1957; Rodzin-na Europa. Paryż, 1958; Kontynenty. Paryż, 1958; Król Popiel i inne wiersze. Paryż, 1962; Człowiek wśród skorpionów. Paryż, 1962; Gucio zaczarowany. Paryż, 1965; Miasto bez imienia. Paryż, 1969; Prywatne obowiązki. Paryż, 1972; Gdzie wschodzi słońce i kędy zapada. Paryż, 1974; Ogród nauk. Paryż, 1979; Hymn o Perle. Paryż, 1982; Nieobjęta ziemia. Paryż, 1984; Zac-zynając od moich ulic. Paryż, 1985; Kroniki. Paryż, 1987; Metafizyczna pauza. Kraków, 1989; Dalsze okolice. Kraków, 1991; Na brzegu rzeki. Kraków, 1994; Piesek przyd-rożny. Kraków, 1997; Życie na wyspach. Kraków, 1997; To. Kraków, 2000; Druga przestrzeń. Kraków, 2002; Orfeusz i Eury-dyka. Kraków, 2002; Przygody młodego umysłu. Kraków, 2003; O podróżach w czasie. Kraków, 2004; Wiersze ostatnie. Warszawa, 2006; Wiersze wszystkie. Kraków, 2011; Spiżarnia literacka. Kraków, 2011; Traktat o życiu. Myśli wybrane. Kraków, 2014; укр. перекл. – Вибрані поезії. Л., 2000; Придорожний песик. Л., 2001; Родинна Європа. Л., 2007; Вибране. К., 2008; Абетка. Х., 2010; Велике князівство літератури: Зб. есеїв. К., 2011; Земля Ульро. К., 2015.

Літ.: Забужко О. Уроки Мілоша // Всесвіт. 1993. № 1; M. Zaleski. Zamiast. O twórczości Czesława Miłosza. Kraków, 2005; T. Skubalanka. Język poezji Czesława Miłosza. Lublin, 2006; Сидяченко Н. Історія медіума на службі у слова // Мілош Ч. Вибрані твори. К., 2008; Радишевський Р. Чеслав Мілош // Польс. письменники – нобелів. лауреати. К., 2009; Нахлік О. Українська перцепція та рецепція прози Чеслава Мілоша // Київ. полоніст. студії. К., 2010. Т. 16; A. Franaszek. Miłosz. Biografia. Kraków, 2011; Сидяченко Н. Семантика ріки в мовотворчості Чеслава Мілоша // Київ. полоніст. студії. 2012. Т. 19; Її ж. Про визначальні риси поета і поезії // Всесвіт. 2014. № 1–2; Z. Zarębianka. Wtajemniczenia (w) Miłosza. Pamięć, duch(owość), wyobraźnia. Kraków, 2014.

Статтю оновлено: 2019