Мільман Юлій Вікторович | Енциклопедія Сучасної України
Beta-версія

Мільман Юлій Вікторович


Мільман Юлій Вікторович

МІ́ЛЬМАН Юлій Вікторович (19. 08. 1930, Харків) – матеріалознавець, фізик. Д-р фіз.-мат. н. (1974), проф. (1982), чл.-кор. НАНУ (1990). Засл. діяч н. і т. України (2012). Держ. премія УРСР у галузі н. і т. (1989), премії РМ СРСР (1981), ім. Є. Патона АН УРСР (1989), ім. В. Трефілова НАНУ (2005), почесна медаль ім. Г. Курдюмова РАН (2008). Закін. Київ. політех. ін-т (1953). Працював 1954–61 на суднобуд. з-ді «Ленін. кузня»; 1961–73 – в Ін-ті металофізики АН УРСР; від 1973 – в Ін-ті проблем матеріалознавства НАНУ (усі – Київ): від 1977 – зав. відділу фізики метастабіл. сплавів і руйнування високоміц. матеріалів; водночас 1982–2014 – проф. каф. фіз.-тех. проблем нанорозмір. систем Київ. відділ. Моск. фіз.-тех. ун-ту; 1989–2001 – проф. каф. фізики металів Київ. ун-ту. Наук. дослідж. присвячені фізиці міцності, пластичності та підвищенню мех. властивостей різних матеріалів: високоміц. сплавів Al, тугоплав. металів Cr, Mo, W і сплавів на їхній основі, алмазу, напівпровідник., ковалент. кристалів, твердих сплавів WC–Co, кераміки, аморф. метал. сплавів і квазікристаліч. матеріалів; температур. залежності межі плинності високоміц. матеріалів, тунелюванню дислокацій у ковалент. кристалах, рекристалізації високоміц. сплавів, рухливості дислокацій у кристалах, в’язко-крихкому переходу в високоміц. матеріалах, впливу нанорозмір. частинок на мех. властивості металів та ін. проблемам високоміц. матеріалів. Розробив концепцію характеристич. т-ри деформації матеріалів і на цій основі подав наук. обґрунтування мех. поведінки матеріалів у 3-х температур. інтервалах (холодна, тепла та гаряча деформація); відкрив явище фазового переходу напівпровідник–метал при індентуванні напівпровідник. кристалів, яке стало фіз. основою нової технології в’язкого точіння кремнію; запропонував концепцію пластичності матеріалів і методику визначення пластичності нових високоміц. матеріалів, які руйнуються крихко при стандарт. мех. випробуваннях. Розробив низку нових сплавів і технологій їхнього вироб-ва. Автор статей у енциклопед. словнику «Физика твердого тела» (1996, т. 1; 1998, т. 2) й енциклопед. вид. «Неорганическое материаловедение» (2008, т. 1–2; усі – Київ).

Пр.: Физические основы прочности тугоплавких металлов. К., 1975; Структура, текстура и механические свойства деформированных сплавов молибдена. К., 1983; Физика прочности тугоплавких материалов. К., 1986; Структура и механические свойства спеченных материалов. Белград, 1992; Theoretical Fundaments of Ceramic-Matrix Compo-sites // Ceramic and Carbon-Matrix Com-posites. London, 1995; Исследование механического поведения малопластич-ных материалов методом индентирования // Особенности структуры и свойств перспективных материалов. Томск, 2006; Квазикристаллы и нано-квазикристал-лы – новые перспективные материалы // Перспектив. материалы. Витебск, 2009; Теоретичні основи та методи визначення механічних властивостей матеріалів та покриттів при індентуванні на макро- та мікрорівнях: Підруч. К., 2011; Plasticity at Absolute Zero as a Fundamental Characteristic of Dislocation Properties // International J. Materials Science and Applications. 2014. Vol. 3, № 6; Структура и свойства литейных высокопроч-ных алюминиевых сплавов на основе системы Al–Mg–Si, легированных Zn и Cu // Электрон. микроскопия и прочность материалов. 2015. Вып. 21; Improved Core Model of Indentation and Its Application to Measure Diamond Hardness // J. Superhard Materials. 2016. Vol. 38, № 5 (усі – спів­авт.).

Статтю оновлено: 2019