Мілютенко Дмитро Омелянович | Енциклопедія Сучасної України
Beta-версія

Мілютенко Дмитро Омелянович


Мілютенко Дмитро Омелянович

МІЛЮТЕ́НКО Дмитро Омелянович (09(21). 02. 1899, м. Слов’янськ, нині До­нец. обл. – 25. 01. 1966, Ташкент, похов. у Києві) – актор. Нар. арт. УРСР (1952), СРСР (1960). У 1919–21 – актор студії при гарнізон. клубі Слов’янська та Харків. комерц. ін-ті; 1921–23 – худож. кер. драм. пересув. трупи Харківщини; 1923–27 – актор Держ. укр. драм. театру ім. І. Франка (Харків); 1927–35 – театру «Березіль» (згодом – Харків. укр. драм. театр ім. Т. Шевченка); 1936–66 – пров. актор Київ. укр. драм. театру ім. І. Франка. Під час 2-ї світ. війни очолював Першу фронт. театр. бригаду, разом з якою гастролював у Болгарії, Румунії, Угорщині, Німеччині. У 1946–66 – викл. Київ. театр. ін-ту. М. – майстер різножанр. сцен. образів, його виконав. манера вирізнялася глибоким психол. розробленням образу, виразністю, емоц. насиченістю. У Києві на честь М. названо вулицю (1966) та встановлено меморіал. дошку (1985) на будинку, де він жив. І. Драч присвятив М. мікропоему «Сизий птах із гніздов’я Курбаса» (1986).

Ролі: Селянин-палій, Гайдамака, Селянин на вечорницях («Гайдамаки», «Назар Стодоля» за Т. Шевченком), Пузир, Калитка («Хазяїн», «Сто тисяч» І. Карпенка-Карого), Хома, Харлампій («Ой не ходи, Грицю, та й на вечорниці», «Не судилося» М. Старицького), Микола Задорожний («Украдене щастя» І. Франка), Пантелеймон Куліш («Поетова доля» С. Голованівського), Поміщик («Марина» М. Зарудного), Тарас Шевченко («Петербурзька осінь» О. Ільченка, «Пророк» І. Кочерги), Півень («Диктатура» І. Микитенка), Шмага («Без вини вин­ні» О. Островського); у кіно – гетьман Потоцький («Богдан Хмельницький», 1941), Усков («Тарас Шевченко», 1951, обидва – реж. І. Савченко, Київ. кіностудія худож. фільмів ім. О. Довженка), Старий («Іванове дитинство», 1962, реж. І. Тарковський, «Мосфільм»), дядько Іван («Сон», 1964, реж. В. Денисенко, Київ. кіностудія худож. фільмів ім. О. Довженка).

Статтю оновлено: 2019