Мімезис | Енциклопедія Сучасної України
Beta-версія

Мімезис


Мімезис

МІМЕ́ЗИС (від грец. mίmήσις – наслідування) – одне з фундаментальних понять естетичної теорії, що тлумачить художню діяльність людини як наслідування нею природи, як відтворення її предметності, процесуальності у знаках різних видів мистецтва. Ін. назва – теорія наслідування. Від М. слід відрізняти літ. наслідування, що часто призводить до епігонства. Поняття «М.» у всій своїй смисл. повноті вперше постало у філософії давньогрец. мислителя Аристотеля саме як фундам. принцип худож. творчості та основа будь-якого мист. жесту, що відтворює певні явища довколиш. світу, «наслідує» його. Термін «М.» зазнав безліч інтерпретацій, зберігши загалом значення, надане йому Аристотелем: мист-во – саме наслідування, особливе міметичне дзеркало конкрет. явищ і проявів світ. речовини. Подальший розвій худож. культури всіх напрямів та істор. часів підтвердив відповідні тези давньогрец. мист-ва: саме навколишня дійсність у всьому її неозорому феноменолог. багатстві і є первин. змістом мист-ва, його своєрід. алфавітом і словником. Митці при цьому віддають ті чи ін. елементи світу відповідно до влас. світогляд. «оптики» – чи гранично індивідуалізованої, суб’єктивно-особистісної, що особливо виразно постає в худож. культурі Нового часу, чи «упокореної» певною міфологією (т. зв. досучасне мист-во давнини – Середньовіччя, і, зрештою, недавньої доби – засилля т. зв. норматив. поетик типу класицизму та їх пародій. відгомону в офіц. мист-ві тоталітар. режимів). Але за всіх обставин, у всі епохи худож. творчості її базисом була саме дійсність – фіз. або світоглядна, людська чи позалюдська, поцейбічна чи уявно потойбічна, «трансцендентна» – зі складових якої митець і будує свій худож. світ. Отже, М. (якщо його розуміти не догматично) означає «наслідування» мист-вом нашого світу у всьому його діапазоні від наочно-матеріального, підкреслено фізичного до сфантазованого автор. уявою, і матеріального, створеного колективною чи індивідуал. міфологією. Таке тлумачення М. дозволяє віднайти не лише буттєве підґрунтя худож. культури як особливого, перетвореного дзеркала нашого світу, а й простежити ритміку, періодичність у царині самого поступу, розвою худож. культури світу (скажімо, світ. письменства, світ. історії образотвор. мист-в, культури, що в режимі саме цієї періодичності «наслідує» то підкреслено фіз., чуттєву реальність, то її «ідеал.» утворення, міфол. перетворення, аж до суб’єктив­­них). Таке бачення худож. культури, успадков. від геніал. інтелектуал. ініціатив Аристотеля, дозволяє, зрештою, вибудувати загалом об’єктивну її ретроспективу – від найдавніших часів до сучасності. Так само поняття «М.» може прояснити певні особливості муз. культури, що дистанціювалася від «наслідування» звук. реальності, з якої вона колись постала, чи, навпаки, осягнути значення кінематографа («рухомого зображення» фіз. реальності) – ці 2 антагоніст. полюси сучас. культури, об’єднані саме взаємосуперечливою інтерпретацією категорії «наслідування» як художньої. Водночас у 20 ст. тривало теоретизування довкола цієї категорії (рос. філософ О. Лосєв, нім. історик роман. літ-р Е. Ауербах).

Літ.: Лосев А. Ф. Очерки античного символизма и мифологии. Москва, 1930; E. Auerbach. Mimesis: Dargestellte Wirk­lichkeit in der abendländischen Literatur. Bern; München, 1964; Скуратівський В. Екранні мистецтва у соціокультурних процесах ХХ століття. К., 1997. Ч. 1–2.

Статтю оновлено: 2019