Мінімалізм | Енциклопедія Сучасної України
Beta-версія

Мінімалізм


Мінімалізм

МІНІМАЛІ́ЗМ (від лат. minimus – найменший) – напрям у мистецтві другої половини 20 ст., що склався, з одного боку, як реакція на підкреслену спонтанність та емоційну відкритість поширеного у 1950-х рр. абстрактного експресіонізму, з іншого – як протоконцептуальне явище, де аналізували засади мистецтва, використовуючи підкреслено лаконічні, зроблені переважно промисловим шляхом форми, ритмізовані композиції, монохромні кольори, програмно вилучаючи з творчого процесу самовираження та індивідуальність автора. Ін. назви – мист-во первин. структур, аbc-art, серійне мист-во, постживописна абстракція, холодне мист-во. Окреслений на поч. 1960-х рр. у США, М. позначився у музиці, живописі, скульптурі, архітектурі. М. базується на абстракт., неантропол. формах, чіткій логічності побудови, принципах серійності, тавтологічності, відкидає будь-який ілюзіонізм, деталізацію, ієрархію виражал. засобів, утверджуючи їхню рівноцінність у творі, наголошуючи на гранич. простоті композиції, темпорал. та об’ємно-простор. рішення. Концептуал. засади М. заперечують асоціативність, метафоричність, символічність і декоративність у мист-ві, підкреслюючи самоцінність форми, прагнення утвердити притаманну їм силу. Одночасно М. спрямований на активізацію глядац. сприйняття, важливість не лише суто зорових, а й психомотор. його складових. У теор. засадах М. відображено естетико-філос. принципи протестантизму, сх. реліг. та філос. учень, у яких важливу роль відіграють медитація, споглядальність, мовчання, паузи, категорія пустоти. Традиц. види мист-ва (живопис, скульптура) у М. розглядають як «специф. об’єкти», що відзначаються стабільністю, нечутливістю до руху часу, зроблені з сучас. матеріалів, протиставляючи себе класич. матеріалам мист-ва (алюміній, мідь, сталь, анодоване чи оцинков. залізо, вогнетривка цег­ла, полімер. гума, метал. дріт, свинець, фанера, люмінесцент. світильники). Витоки М. у візуал. мист-ві закладені в дадаїзмі та конструктивізмі. Попередники М. у візуал. мист-ві: Е. Рейнгард, Ф. Стелла, Б. Ньюмен, Т. Сміт. Серед представників М. – К. Андре, Д. Флейвін, Дж. Маккрекен, Л. Белл, М. Бочнера, Р. Райман, Б. Мерден, практики та художники-теоретики напрямку – Д. Джадд, С. Левіт, Р. Морріс. «Специф. об’єкти» М. складені з простих геом. площин та об’ємів, часто є порож. паралелепіпедами, конусами, гранчастими структурами, рівномірно пофарбов. прямокутними планшетами з різних матеріалів (фанери, цинку та ін.). Велике місце належить порож. об’ємам різної конфігурації з ретельно відпрацьованою або грубою поверхнями. Мінімаліст. об’єкт – конструкція свідомості, що вилучає будь-які асоціації чи посилання до зовн. світу. Важливим елементом худож. змісту геом. образів М. є їхні зміни в процесі сприйняття: перспективні скорочення, ракурси освітлення, споглядання з різних боків і точок зору. У концепції М. використані закони сприйняття, відкриті школою ґештальтпсихології. Попри заперечення асоціативно-змістового позаформал. значення твору М. розробив нову естетику, що знайшла поширення в арх-рі та дизайні. Арх-ра та оформлення інтер’єрів М. визначаються вишуканим лаконізмом форм, особливою увагою до структури, конструкцій та композиції простору, уникненням декору і прикрас. Кожний елемент має функціонал. призначення. Переважають прості геом. форми та об’єми. Особива роль належить ефектам освітлення, звідси – великі на всю стіну вікна, пласкі дахи з скляними фрагментами, приховане підсвічування по периметру інтер’єру. Витоки архіт. М. – у традиціях япон. арх-ри та розробках нідерланд. групи «De Stijl». Засади арх-ри М. сформульов. архітектором і теоретиком Л. Міс ван дер Роє, чий принцип «менше – значить більше», визначив гол. особливості стилю. Великого значення в арх-рі М. надають якості матеріалів, переважно природних (камінь, мармур, дерево, скло) та хромов. сталі. Особливу увагу приділяють відтінкам монохром. стриманих нейтрал. кольорів (білого, сірого, бежевого тонів). Архітектори М. – Л. Міс ван дер Роє, Д. Паусон, К. Сильвестрина, Т. Андо. Естетика та принципи М. актуальні в арх-рі та дизайні поч. 21 ст.

Літ.: R. Wollheim. Minimal Art // Arts Magazine. 1965. Jan.; B. Rose. ABC Art // Art in America. 1965. Oct.; M. Fried. Art and Objecthood // Artforum. 1967. June; G. Battcock. Minimal Art. A Critical Antho­­logy. New York, 1968; Art Minimal I. De la ligne au parallelepipede. Bordeaux, 1985; Art Minimal II. De la surface au plan. Bor­deaux, 1986; K. Baker. Minimalism. Art of Circumstance. New York, 1988; Groupes, mouvements, tendances de l’art contem­porain depuis 1945. Paris, 1989; Поспелов П. Minimal Art // Декор. искусство. 1993. № 1–2; G. Richter. Notes // Art in Theory. 1900–1990. Blackwell, 1995; Диди-Юберман Ж. То, что мы видим, то, что смотрит на нас / Пер. с франц. С.-Пе­тер­бург, 2001; Андреева Е. Все и Ничто. Символические фигуры в искусстве второй половины ХХ века. С.-Петербург, 2004.

Статтю оновлено: 2019