Мінські угоди з врегулювання конфлікту на Сході України

МІ́НСЬКІ УГО́ДИ З ВРЕГУЛЮВА́­Н­НЯ КОНФЛІ́КТУ НА СХО́ДІ УКРАЇ́НИ Включають низку документів, під­писаних за результатами пере­говорів у Мінську у вересні 2014 (Мінськ-1) і лютому 2015 (Мінськ-2). На поч. 2014 перед Україною по­стала значна кількість внутр.-, зовн.-політ. і соц. про­блем. Після пере­моги Май­дану (див. Революція гідності) та втечі тодіш. Президента України В. Януковича РФ анексувала Крим і надавала активну під­тримку учасникам антидерж. заворушень у деяких регіонах Пд. і Сх. України. 14 квітня 2014 в. о. Президента України О. Турчинов під­писав указ про початок антитерорист. операції (нині операція Обʼ­єд­на­них сил). У червні того ж року піс­ля обра­н­ня та інавгурації нового Президента України П. Порошенка ЗСУ разом із частинами Нац. гвардії та добровольчими загонами роз­почали звільне­н­ня захоплених пророс. бо­йовиками територій Донец. і Луган. областей. У серпні 2014 укр. війська впевнено рухалися в напрямку укр.-рос. кордону, командува­н­ня планувало най­ближчим часом знищити сили сепаратистів і від­новити територ. цілісність України на Донбасі. Проте РФ на чолі з президентом В. Путіним спочатку активізувала під­тримку сепаратистів, а згодом ввела на території України частини та під­роз­діли регулярної рос. армії. Внаслідок цього укр. війська потрапили в оточе­н­ня побл. м. Іловайськ (Харциз. міськ­ради Донец. обл.) і за­знали поразки під час спроби прориву. Україна опинилася перед за­грозою широкомас­штаб. вторгне­н­ня рос. військ.

У таких умовах проведено перший раунд Мінських пере­говорів і під­готовлено «Протокол за під­сумками консультацій Три­сторон­ньої контактної групи щодо спільних кроків, спрямованих на імплементацію Мирного плану Президента України П. Порошенка та ініціатив Президента Росії В. Путіна», який 5 вересня 2014 під­писали другий Президент України Л. Кучма, посол РФ в Україні М. Зурабов, пред­ставник Організації з без­пеки і спів­робітництва в Європі (ОБСЄ) Г. Тальявіні та лідери т. зв. Донец. нар. респ. (ДНР) і Луган. нар. респ. (ЛНР) О. Захарченко та І. Плотницький. Документ складався із 12-ти пунктів, що перед­бачали дво­сторон­нє припине­н­ня за­стосува­н­ня зброї, забезпече­н­ня моніторингу з боку ОБСЄ режиму неза­стосува­н­ня зброї, проведе­н­ня децентралізації влади в Україні, зокрема через ухвале­н­ня закону про особл. статус деяких р-нів Донбасу, звільне­н­ня полонених і заручників, амністію для учасників конфлікту, проведе­н­ня до­строк. місц. виборів у цих р-нах, покраще­н­ня гуманітар. та екон. становища на тер. конфлікту, виведе­н­ня незакон. зброй. формувань, бо­йової техніки, на­йманців і бо­йовиків з тер. України. 19 вересня 2014 пред­ставники Три­сторон. контакт. групи під­писали додатк. «Меморандум про припине­н­ня вогню, зупинку на поточній лінії зі­ткне­н­ня та встановле­н­ня 30-кілометрової зони без­пеки в Україні», що уточнював і конкретизував заходи із забезпече­н­ня пере­мирʼя. У ньому перед­бачено зупинку військ. формувань сторін на лінії їхнього зі­ткне­н­ня, від­веде­н­ня важкого озброє­н­ня на макс. дальність його по­стрілу, створе­н­ня 30-кілометрової зони без­пеки, заборона на­ступал. дій, викори­ста­н­ня бо­йової авіації та встановле­н­ня нових мін­них загороджень. На деякий час активні бо­йові дії призупинено, зменшилася кількість загиблих військових і цивільних, однак гол. причини конфлікту не було подолано.

На поч. 2015 ескалація конфлікту значно зросла, роз­горнулися крово­пролитні бої за аеропорт Донецька та м. Дебальцеве (Донец. обл.). У такій ситуації 11–12 лютого 2015 у Мінську проведено саміт «Нормандського формату» за участі президентів України, РФ, Франції та канцлера Німеч­чини. Під час саміту учасники Три­сторон. контакт. групи, які під­писували перший Мінський протокол, під­писали новий документ під на­звою «Комплекс заходів з викона­н­ня Мінських угод». Натомість лідери держав оголосили спільну заяву, в якій під­твердили територ. цілісність України та висловили під­тримку «Комплексу заходів…», що містить 13 пунктів та в основному по­вторює положе­н­ня «Протоколу…», однак конкретизує необхідні кроки для досягне­н­ня миру, а також вказує на часові рамки та послідовність викона­н­ня заходів. Напр., до кін. 2015 Україна мала провести кон­ституц. реформу, що перед­бачала децентралізацію з урахува­н­ням особливостей окремих р-нів Донец. і Луган. обл.; від­новле­н­ня повного контролю над держ. кордоном з боку України повин­но роз­початися в перший день після проведе­н­ня місц. виборів.

Станом на червень 2019 жоден із пунктів Мінських угод повною мірою так і не виконаний, а припине­н­ня вогню та від­веде­н­ня важкого озброє­н­ня від­булося лише частково. Конфлікт на Сх. України триває у формі позиц. бо­йових дій низької інтенсивності. Гол. причина — категоричне та не­змін­не намага­н­ня РФ як країни-агресора закріпити «особливий» статус терорист. пророс. утворень «ДНР/ЛНР» у Кон­ституції України, що є не­прийнятним для укр. сторони.

Укр. політикум, наук.-екс­пертне середовище та су­спільство загалом демонструють суперечливе та неодно­значне ставле­н­ня до Мінських угод. Як позитив під­креслюють, що Мінські угоди допомогли зупинити широкомас­штабну рос. агресію, зменшити кількість людських втрат, пере­вести конфлікт у формат позиц. окопної вій­ни; Україна отримала час, необхід. для роз­будови ЗС та ін. складових сектору без­пеки та оборони. Крім того, санкції Заходу проти РФ без­посередньо повʼязані з повним викона­н­ням нею та сепаратистами Мінських угод.

Критики вказують на сумнівну юрид. природу Мінських угод і за­значають, що вони були під­писані Україною під грубим тиском та є не між­нар.-правовими договорами, а політ. домовленостями. Їх не під­писали лідери країн та не ратифікували парламенти, тому викона­н­ня залежить лише від доброї волі держав. Проте юрид. непевність Мінських угод частково компенсована тим, що вони фігурують в одно­стайно прийнятій резолюції Ради Без­пеки ООН № 2202 від 2015. Ще однією про­блемою є не­узгодженість часових рамок та від­сутність чіткої «дорожньої карти» викона­н­ня запланованих заходів, що до­зволяє кожній із сторін інтер­претувати вказані угоди на влас. роз­суд. Також Мінські угоди містять низку небезпеч. для укр. державності зобовʼязань, викона­н­ня яких може за­грожувати суверенітету й територ. цілісності України. Це, зокрема, внесе­н­ня змін до Кон­ституції, що мають враховувати «особливості» окремих р-нів Донбасу та узгоджен­н­ня їх із пред­ставниками цих р-нів, необхідність проведе­н­ня виборів на тер. «ДНР/ЛНР» фактично в умовах окупації, що може при­звести до легітимації ватажків сепаратистів.

Крім того, Мінські угоди стосуються тільки Донбасу та не впливають на про­блематику анексов. Криму. Не­зважаючи на критику Мінських угод і від­сутність про­гресу в їхньому виконан­ні, вони продовжують залишатися основою пере­говор. процесу для врегулюва­н­ня конфлікту на Сх. України. Новооб­раний Президент України В. Зеленський 2019 заявив, що Україна готова за­пропонувати конкретні пропозиції та нові ріше­н­ня щодо викона­н­ня Мінських угод, але укр. влада не збирається торгувати тер. і суверенітетом України.

Завантажити статтю