Мінусники

«МІ́НУСНИКИ» — термін радянського карально-ре­пресивного жаргону. Виник 1924, коли від­повід. наказом ОГПУ СРСР були уточнені геогр. межі кола місцевостей, звідки здійснювалося адм. виселе­н­ня «соціально небезпечних» осіб. Заборона прожива­н­ня для них роз­по­всюджувалася на 6 великих пром. міст СРСР — Москву, Харків, Одесу, Ростов-на-Дону (РФ), Київ, Ленін­град (нині С.-Петербург) — і прикордон­ні губернії без чіткого за­значе­н­ня терміну. 1926 ці ж обмеже­н­ня роз­по­всюджено і на тих громадян, які вже від­були покара­н­ня у концентрац. таборах або на заслан­ні. Тоді ж у діловому та побут. мовлен­ні став поширеним термін «мінус 6» (за кількістю міст, де діяла заборона для прожива­н­ня), що транс­формувався у ви­значе­н­ня-тавро для багатьох громадян, по­збавлених права прожива­н­ня у певних місцевостях СРСР. Під ці ре­пресивні обмеже­н­ня потрапляли не лише особи, ви­знані рад. владою «соціально небезпечним», а й чл. їхніх родин, оскільки у більшості випадків разом із адміністративно висланими примусово пере­їжджали зі своїх домівок на нові місця помешка­н­ня їхні дружини та діти. Термін «М.» ще міцніше укорінився 1933, від часу за­провадже­н­ня паспорт. системи у СРСР (див. Паспортизація населе­н­ня). Так почали називати людей, яким не видавали паспорти через пі­дозру в нелояльності. Їм до­зволяли проживати у насел. пунктах не ближче певного кілометра від великих міст, зокрема 101-го від Москви та Ленін­града або 51-го — від Києва та Харкова (тобто змушували пере­бувати у від­повід­ному геогр. «мінусі»). Пере­лік таких осіб наводився у спец. таєм. роз­ділі ін­струкції про порядок паспортизації та ін. ві­домчих норматив. актах. За рад. часів до категорії «М.» потрапили тисячі політ. противників режиму.

Завантажити статтю