Мінусники | Енциклопедія Сучасної України
Beta-версія

Мінусники


Мінусники

«МІ́НУСНИКИ» – термін радянського карально-репресивного жаргону. Виник 1924, коли відповід. наказом ОГПУ СРСР були уточнені геогр. межі кола місцевостей, звідки здійснювалося адм. виселення «соціально небезпечних» осіб. Заборона проживання для них розповсюджувалася на 6 великих пром. міст СРСР – Москву, Харків, Одесу, Ростов-на-Дону (РФ), Київ, Ленінград (нині С.-Петербург) – і прикордонні губернії без чіткого зазначення терміну. 1926 ці ж обмеження розповсюджено і на тих громадян, які вже відбули покарання у концентрац. таборах або на засланні. Тоді ж у діловому та побут. мовленні став поширеним термін «мінус 6» (за кількістю міст, де діяла заборона для проживання), що трансформувався у визначення-тавро для багатьох громадян, позбавлених права проживання у певних місцевостях СРСР. Під ці репресивні обмеження потрапляли не лише особи, визнані рад. владою «соціально небезпечним», а й чл. їхніх родин, оскільки у більшості випадків разом із адміністративно висланими примусово переїжджали зі своїх домівок на нові місця помешкання їхні дружини та діти. Термін «М.» ще міцніше укорінився 1933, від часу запровадження паспорт. системи у СРСР (див. Паспортизація населення). Так почали називати людей, яким не видавали паспорти через підозру в нелояльності. Їм дозволяли проживати у насел. пунктах не ближче певного кілометра від великих міст, зокрема 101-го від Москви та Ленінграда або 51-го – від Києва та Харкова (тобто змушували перебувати у відповідному геогр. «мінусі»). Перелік таких осіб наводився у спец. таєм. розділі інструкції про порядок паспортизації та ін. відомчих норматив. актах. За рад. часів до категорії «М.» потрапили тисячі політ. противників режиму.

Літ.: Вронська Т. В., Кульчицький С. В. Радянська паспортна система // УІЖ. 1999. № 3–4; Мозохин О. Б. Право на репрессии: Внесудебные полномочия органов государственной безопасности (1918–1953). Москва, 2006.

Статтю оновлено: 2019