Міоценова епоха і міоценовий відділ | Енциклопедія Сучасної України
Beta-версія

Міоценова епоха і міоценовий відділ


Міоценова епоха і міоценовий відділ

МІОЦЕ́НОВА ЕПО́ХА І МІОЦЕ́НОВИЙ ВІ́ДДІЛ (від грец. μείων – менший, менш значний і καινός – новий, сучасний) – рання епоха неогенового періоду кайнозойської ери та відклади, що утворилися в той час (див. Неогеновий період і неогенова система, Кайнозойська ера і група). Міоцен. епоху (М. е.), або міоцен, виділив 1833 шотланд. геолог Ч. Лаєлл. Саме таку назву для цієї епохи обрав тому, що тоді існувало лише 18 % сучас. морських безхребетних. М. е. почалася 23,03 млн р. тому після теплішої олігоцен. епохи (див. Олігоценова епоха і олігоценовий відділ) і закінчилася 5,333 млн р. тому. Після міоцену настав холодніший пліоцен (див. Пліоценова епоха і пліоценовий відділ). Віки М. е.: Мессінський (7,246–5,333 млн р. тому), Тортонський (11,63–7,246 млн р. тому), Серравальський (13,82–11,63 млн р. тому), Лангійський (15,97–13,82 млн р. тому), Бурдігальський (20,44–15,97 млн р. тому), Аквітанський (23,03–20,44 млн р. тому). Під час епохи відбувалося активне горотворення та було характерне чергування солоних і майже прісновод. морських басейнів. Тривав рух континентів у напрямку сучас. розташування. Надалі зближалися Індія та Азія і Африка та Євразія. Розпочалося збільшення Анд та формування гірських масивів у зх. частині Пн. Америки та в Європі. Наприкінці міоцену тимчасово висохло Середземне море. Клімат залишався помірно теплим, але глобал. охолодження продовжувалося (див. Льодовикові періоди). Крига повністю вкрила полюси Землі. Флора була схожою до сучасної, однак тропічні рослини поширювалися значно північніше, ніж нині. Через охолодження та висихання повітря ліси витіснялися степами. Трав’яне різноманіття сприяло поширенню травоїд. тварин, зокрема й жуйних. Сучасні риси мали вовки, єноти, коні, бобри, олені, верблюди та кити. Розвивалися гіпаріони, жирафи, страуси. Вже існували бл. 100 видів мавп, зокрема й людиноподібні. До кін. епохи були сформовані усі сучасні біол. родини птахів. У межах України відклади міоцену (піски, глини, вапняки та ін.) поширені у Передкарпат. і Закарпат. прогинах, на Волино-Поділ. плиті, в Причорномор. западині та Криму. З цими відкладами пов’язані Калусько-Голинське родовище калійних солей, Стебницьке родовище калійних солей, Солотвинське родовище кам’яної солі та ін.

Літ.: Страхов Н. М. Основы исторической геологии. Москва; Ленинград, 1948. Ч. 1–2; Рухин Л. Б. Основы общей палеогеографии. Ленинград, 1959; Стратиграфія УРСР. К., 1975. Т. 10. Неоген.

Статтю оновлено: 2019