Мірмекій

МІРМЕ́КІЙ — античне місто. Засноване у 1-й третині 6-го столі­т­тя до нашої ери по­близу під­ніж­жя Карантин­ного мису за 4 км на Пів­нічний Схід від Пантикапея (сучасна пів­нічна частина Керченської бухти, місто Керч, Автономна Республіка Крим). Зга­дане в античних авторів Псевдо-Скілака, Страбона, Псевдо-Ар­ріана, Плінія Старшого та інші. Перший опис городища і некрополя здійснив П. Дюб­рюкс 1820, тоді ж разом із І. Стем­ковським він зняв його план. Роз­копки у 19 століт­ті мали епізодичний характер. Стаціонарні дослідже­н­ня городища проведено під керівництвом В. Гайдукевича (1934–40, 1946–66), Ю. Вино­градова (1982–94), О. Бутягіна (від 2000). Максимальна площа городища — до 8-ми гектарів, акрополь — скелястий мис над морем. Ймовірно, М. виник у результаті внутрiшньої колонізації Пантикапея. Первісна будівельна діяльність пред­ставлена частково за­глибленими у скелю однокамерними житлами (прямокутна і кругла форма), напів­землянками та господарськими ямами. У М. від­крито один із найраніших оборон­них мурів у Пів­нічному Причорноморʼї — стіну, складену з великих брил вапняку на глинистому роз­чині, з простеженою довжиною до 20-ти метрів. Вона побудована у 2-й половині 6-го столі­т­тя до нашої ери у звʼязку із зовнішньою за­грозою. На початку 5-го столі­т­тя до нашої ери напів­землянки засипано, а над ними зведено житлові будинки з сирцевої цегли на камʼяних цоколях, які складалися з одного або декількох приміщень та мощених внутрішніх по­двірʼїв. У 5-му століт­ті територія міста зросла майже вдвічі. Над одним із будинків у пів­нічній частині у ран­ньоел­ліністичний час насипано зольник висотою до 3-х метрів, що виконував культові функції (у шарах попелу зна­йдено уламки посуду та числен­ні теракотові статуетки). М. входив до складу Боспорського царства і не мав політичної автономії. Зруйнований у 1-му століт­ті до нашої ери, однак у 1-му століт­ті нашої ери життя на території М. від­родилося. У місті роз­вивалося виноробство (від­крито виноробню) та рибозасолювальний промисел. Остаточно припинив існува­н­ня у пізньоантичний час — на­прикінці 4-го — на початку 3-го столі­т­тя нашої ери. На Пів­ночі від М. зна­йдено похова­н­ня ран­нього некрополя. На території античного М. у 7–9 столі­т­тях існувало середньовічне поселе­н­ня, повʼязане з салтово-маяцькими памʼятками, у 13–14 столі­т­тях — невелика генуезька фортеця Пондіко.