Мірмекій | Енциклопедія Сучасної України
Beta-версія

Мірмекій


Мірмекій

МІРМЕ́КІЙ – античне місто. Засн. у 1-й третині 6-го ст. до н. е. побл. підніжжя Карантин. мису за 4 км на Пн. Сх. від Пантикапея (сучасна пн. частина Керчен. бухти, м. Керч, АР Крим). Згадане в антич. авторів Псевдо-Скілака, Страбона, Псевдо-Арріана, Плінія Старшого та ін. Перший опис городища і некрополя здійснив П. Дюб­рюкс 1820, тоді ж разом із І. Стем­ковським він зняв його план. Розкопки у 19 ст. мали епізодичний характер. Стаціонарні дослідж. городища проведено під кер-вом В. Гайдукевича (1934–40, 1946–66), Ю. Виноградова (1982–94), О. Бутягіна (від 2000). Макс. пл. городища – до 8-ми га, акрополь – скелястий мис над морем. Ймовірно, М. виник у результаті внутр. колонізації Пантикапея. Первісна буд. діяльність представлена частково заглибленими у скелю однокамер. житлами (прямокут. і круглої форми), напівземлянками та госп. ямами. У М. відкрито один із найраніших оборон. мурів у Пн. Причорномор’ї – стіну, складену з великих брил вапняку на глинистому розчині, з простеженою довж. до 20-ти м. Вона побуд. у 2-й пол. 6-го ст. до н. е. у зв’язку із зовн. загрозою. На поч. 5-го ст. до н. е. напівземлянки засипано, а над ними зведено житл. будинки з сирц. цегли на кам’яних цоколях, які складалися з одного або декількох приміщень та мощених внутр. подвір’їв. У 5-му ст. тер. міста зросла майже вдвічі. Над одним із будинків у пн. частині у ранньоеллініст. час насипано зольник вис. до 3-х м, що виконував культові функції (у шарах золи знайдено уламки посуду та численні теракот. статуетки). М. входив до складу Боспор. царства і не мав політ. автономії. Зруйнований у 1-му ст. до н. е., однак у 1-му ст. н. е. життя на тер. М. відродилося. У місті розвивалося виноробство (відкрито виноробню) та рибозасолюв. промисел. Остаточно припинив існування в пізньоантич. час – наприкнці 4-го – на поч. 3-го ст. н. е. На Пн. від М. знайдено поховання раннього некрополя. На тер. антич. М. у 7–9 ст. існувало середньовічне поселення, пов’язане з салтово-маяц. пам’ятками, у 13–14 ст. – невелика ґенуез. фортеця Пондіко.

Статтю оновлено: 2019