Мірмухсін | Енциклопедія Сучасної України
Beta-версія

Мірмухсін


Мірмухсін

МІРМУХСІ́Н (Мирмуҳсин; справж. – Мирмуҳсин Мирсаидов, Мірмухсін Мірсаїдов; 03. 05. 1921, Ташкент – 03. 02. 2005, там само) – узбецький письменник. Нар. письменник Узбекистану (1981). Держ. премія Узбекистану ім. Гамзи (1974). Закін. Ташкент. пед. ін-т (1941). У 1944–46 – гол. ред. Респ. радіокомітету, відтоді на журналіст. роботі: гол. ред. ж. «Шарк Юлдузи» («Зірка Сходу», 1950–60, 1972–81), «Муштум» (1963–71), «Гулистан» (1982–94). Секр. СП Узбекистану (1947–61). Писати вірші почав у 15-річ. віці. Поезії М. вирізняються простотою, витонченістю та життєствердженням. Автор побут. роману у віршах «Зиёд ва Адиба» («Зіяд і Адіба», 1958). У романах «Умид» («Умід», 1969), «Дегрез ўғли» («Син ливарника», 1972), «Чотқол йўлбарси» («Чаткаьський тигр», 1977), «Илдизлар ва япроқлар» («Коріння і листя», 1981) М. простежує долі людей різних поколінь, зображує тяжке життя узбец. робітників. Істор. минуле узбец. народу відтворив у повісті «Оқ мармар» («Білий мармур», 1957). Писав для дітей. Низку творів М. присвятив укр. тематиці (вірші «Ганна Шелест», «Дуб», «Київські каштани»; поема «Рідні», 1970). Під впливом поезії Т. Шевченка написав вірш «Қубузчи» («Кобзар», 1943). Перекладав з рос. і укр. літ-р. Його перекл. поезій Т. Шевченка («Слава», «Гоголю», «Марку Вовчку», «Сон – На панщині пшеницю жала» та ін.) увійшли до зб. «Қубузчи» (т. 1, 1959). Окремі твори М. переклали І. Ле, П. Засенко. Усі зазнач. книги опубл. у Ташкенті.

Тв.: укр. перекл. – Маленька лікарка. К., 1956; Слива та урюк. К., 1960; Київські каштани // Сузір’я. Вип. 16. К., 1982.

Літ.: Насриддинов Ф. Мирмуҳсин. Тошкент, 1972.

Статтю оновлено: 2019