Мірошниченко Євгенія Семенівна | Енциклопедія Сучасної України
Beta-версія

Мірошниченко Євгенія Семенівна


Мірошниченко Євгенія Семенівна

МІРОШНИЧЕ́НКО Євгенія Семенівна (12. 06. 1931, с. Радянське, нині Графське Вовчан. р-ну Харків. обл. – 27. 04. 2009, Київ) – співачка (лірико-колоратурне сопрано), педагог, музично-громадська діячка. Проф. (1991). Нар. арт. УРСР (1960), СРСР (1965). Герой України (2006). Держ. премії УРСР ім. Т. Шевченка (1972), СРСР (1981). Орден Ярослава Мудрого 5-го ступ. (2001). Лауреатка Всесвіт. фестивалю молоді і студентів (Москва, 1957, срібна медаль), Міжнар. конкурсу вокалістів (м. Тулуза, Франція, 1958, 2-а премія). Закін. Київ. консерваторію (1957; кл. М. Донець-Тессейр). Стажувалася в італ. театрі «Ла Скала» (Мілан, 1960). У 1957–94 – солістка Київ. театру опери та балету ім. Т. Шевченка. Водночас від 1980 працювала у Нац. муз. академії України (Київ): від 1991 – проф. каф. сольного співу. Володіла красивим, легким і рухливим голосом широкого діа­пазону (понад 4 октави), чудовою віртуоз. технікою, яскравим артист. талантом. У репертуарі – старовинні вокал. твори, нар. пісні, твори укр. композиторів (О. Білаша, А. Кос-Анатольського, М. Кропивницького, Ю. Мейтуса, М. Скорика), романси рос. (С. Рахманінова, М. Римського-Корсакова, П. Чайковського) та зх. (К. Сен-Санса, Й. Штраусса) композиторів. На фірмі «Мелодія» записала на платівки укр. нар. пісні, концерт Р. Ґлієра для голосу з оркестром, арії з опер. Гастролювала у США, Канаді, Польщі, Китаї, Болгарії, Румунії, Франції, Японії, Німеччині. Має записи у фондах Нац. радіокомпанії України, на грамплатівках. Створила власну школу виховання молодих співаків, продовжила пед. традиції М. Донець-Тессейр. Серед учнів – М. Дідик, С. Ковнір, О. Нагорна, В. Степова, К. Стращенко, С. Чахоян. Ініціаторка створення в Києві камер. театру «Мала опера», покликаного знайомити з маловідомим класич. репертуаром і сучас. творами, а також дати можливість молодим співакам працювати в Україні. Про М. знято фільми «Образи» (1979), «Лючія ді Лам­мермур» (1980; обидва – реж. О. Бійма), «Життя як день» (1992). У 2019 на будинку, де мешкала М., встановлено мемор. дошку.

Партії: Венера («Енеїда» М. Лисенка), Йолан («Милана» Г. Майбороди), Стася («Перша весна» Г. Жуковського), Кохана («Ніжність» В. Губаренка), Марфа, Шемаханська цариця («Царева наречена», «Золотий півник» М. Римського-Корсакова), Цариця ночі («Чарівна флейта» В.-А. Моцарта), Лакме (однойм. опера Л. Деліба), Розіна («Севільський цирульник» Дж. Россіні), Віолетта, Джільда («Травіата», «Ріґолетто» Дж. Верді), Лейла («Шукачі перлів» Ж. Бізе), Мюзетта («Богема» Дж. Пуччіні), Манон (однойм. опера Ж. Массне), Церліна («Фра Дияволо» Ф. Обера), Лючія («Лючія ді Ламмермур» Ґ. Доніцетті).

Літ.: Зоценко М. Срібні струни. К., 1963; Мокренко А. Одкровення // Рад. жінка. 1975. № 10; Черняхівський М. У сяйві світової слави // Вітчизна. 1981. № 6; Молостова І. Неповторність // Веч. Київ. 1981, 21 листоп.; Волга Л. Життєві уроки Євгенії Мірошниченко // УК. 1996. № 12; Швачко Т. Примадонна Національної опери // Мист. обрії’2001–02: Альм. К., 2003; Її ж. Євгенія Мірошниченко. К., 2011.

Статтю оновлено: 2019