Міршакар | Енциклопедія Сучасної України
Beta-версія

Міршакар


Міршакар

МІРШАКА́Р (справж. – Миршакар Мирсаид, Міршакар Мірсаїд; 22. 04(05. 05). 1912, кишлак Синдев, нині Шугнан. р-ну Горно-Бадахшан. автоном. обл., Таджикистан – 01. 08. 1993, Душанбе) – таджицький поет, драматург, сценарист, перекладач, державний діяч. Нар. поет Таджикистану (1962). Чл. СП СРСР (1934), СКін СРСР (1963). Сталін. премія (1950). Держ. премія Таджиц. РСР ім. А. Рудакі (1964). Закін. рад. партшколу в Душанбе (1930). Відтоді – на комсомол. та парт. роботах, зокрема був ред. відповід. друк. органів. Відп. секр. правління СП Таджиц. РСР (1940–43, 1946–59). Депутат 3–9-го скликань, голова (1961–75) ВР Таджиц. РСР. Друкуватися почав 1930. Розвивав сюжетні вірші й епіч. жанр таджиц. рад. поезії. Автор низки віршів, поем, п’єс, напис. з позицій соц­реалізму й у дусі рад. пафосу, в яких прославляв працю рад. людей, писав про дружбу народів СРСР та розвивав традиції таджиц. літ-ри. Один із основоположників таджиц. дит. літ-ри: кн. «Киштӣ хоб» («Корабель мрії», 1965), «Дурдонаҳои Амрита» («Перли для Амріти», 1970), «Айеми наврасӣ» («Дні юності», 1971) та ін. Написав спогади «Ёди ёри меҳрубон» («Пам’ять про моїх дорогих друзів», 1980; усі – Душанбе). Низку поезій присвятив Україні, серед них – «Днепр» («Дніпро»), «Дар наздикии ёдгориҳои шоир» («Біля пам’ятника поетові»), «Ба бародарам Платон Воронько» («Брату Платону Вороньку»). 1942 опублікував поему «Федко» («Федько») – про долю укр. хлопчика під час 2-ї світ. вій­ни. Таджиц. мовою переклав поезію Т. Шевченка «Сарнавишти мо» («Сонце заходить, гори чорніють»), опубл. у вид.: «Маӣ­муаи шеърҳо» («Вибрані вірші», 1940; 1954), «Васият» («Заповіт», 1961; обидва – Сталинабад), «Дур аз дарьё» («Перлина великої ріки», Душанбе, 1964); написав вірш «Ба Кобзар Украина» («Кобзареві України») // «Шарки Сурх» (1961, № 3). Окремі твори М. укр. мовою переклали В. Струтинський, Л. Забашта, В. Сокіл, П. Воронько, Б. Степанюк. Його іменем названо Респ. дит. б-ку та вулицю в Душанбе.

Тв.: укр. перекл. – [Вірші] // Таджиц. поезія. 1962; Полум’яний подих. 1979; Дніпро // Сузір’я. Вип. 20. 1984 (усі – Київ).

Літ.: Кедрина З. Мирсаид Миршакар. Москва, 1954; Дун А. З. Из истории ли­­тературных связей таджикского и украин­ского народов. Душанбе, 1972; Писатели Таджикистана. Душанбе, 1986.

Статтю оновлено: 2019