Місце проживання | Енциклопедія Сучасної України
Beta-версія

Місце проживання


Місце проживання

МІ́СЦЕ ПРОЖИВА́ННЯ – місце, де особа чи сім’я постійно, тимчасово або переважно проживає. Це може бути житл. будинок або приміщення, яке особа займає на правах власності, на підставі договору найму чи піднайму, оренди чи на ін. підставах, передбачених законодавством – квартира, служб. житл. приміщення, гуртожиток, готель, інтернат тощо в певному насел. пункті та адм.-територ. одиниці – області, р-ні (див. також Житло). М. п. особи підлягає обо­в’язк. реєстрації місц. органами держ. влади. Відомості про реєстрацію М. п. вносяться до паспорта громадянина України шляхом проставлення в ньому відповід. штампа реєстрації. Термін «М. п.» поза юрид. трактуванням можна розглядати в геогр., істор. та політ. аспектах. Первісні люди обирали собі М. п. там, де були необхідні екол. умови – вода, можливості добування їжі, зокрема наявність лісу для полювання та збирання рослин. їжі. Важливою умовою при виборі М. п. була безпека (захист від природ. стихії, звірів, ін. люд. племен). Значну роль у цьому відігравав рельєф місцевості. Часто люди оселялися в печерах, ущелинах, ліс. хащах. З розвитком сусп-ва М. п. людини значно розширилися. Цьому сприяло вміння добувати вогонь, воду на межиріччях, споруджувати укриття тощо. Аналогічно розглядають М. п. щодо груп людей, окремих народів. Так, М. п. чи тер. розселення українців істотно змінювалися, розширювалися, особливо впродовж 17–19 ст. У 17 ст. була заселена тер. Слобожанщини: Московія, розширюючи володіння, надавала наділи землі українцям, які мали організовано захищати пд. кордони держави. У 18 ст. після зруйнування Запороз. Січі значна частина козаків була переселена на Кубань (нині Краснодар. і Ставроп. краї РФ). На поч. 20 ст. внаслідок проведення столипін. реформ відбувалося масове переселення українців із наданням земел. наділів у Зх. Сибіру, Алтайському краї, на Далекому Сх. (Зелений Клин). Тут виникли численні поселення українців з назвами, які свідчать про регіони походження їх жителів. У рад. часи М. п. укр. насел. цих тер. поповнювалося за рахунок репрес., «розкуркулених» та завезених на нове місце для освоєння цілин. земель. Наприкінці 19 і у 20 ст. М. п. українців поширилися на амер. континенти, переважно за рахунок жит. зх. регіонів України. Українці зробили значний внесок у с.-г. освоєння земель Канади, США, а також Арґентини, Бразилії, де сформувалася потужна укр. діаспора. З відновленням 1991 незалежності України, в епоху кардинал. змін укр. економіки, зокрема ліквідації з-дів, ф-к, колектив. с.-г. підпр-в, мільйони українців були змушені емігрувати в пошуках роботи й гідної зарплати. Тоді ж у нових М. п. українців в європ. країнах утворилися численні укр. діаспори в Польщі, Чехії, Португалії, Іспанії, Італії тощо.

Статтю оновлено: 2019