Місцевий бюджет | Енциклопедія Сучасної України
Beta-версія

Місцевий бюджет


Місцевий бюджет

МІСЦЕ́ВИЙ БЮДЖЕ́Т – фонди фінансових ресурсів, призначені для реалізації завдань і функцій, покладених на виконання повноважень органів влади Автономної Республіки Крим, місцевих державних адміністрацій та органів місцевого самоврядування. Є складовою частиною бюджетної системи держави та фінанс. базою для діяльності органів місц. влади та місц. самоврядування. За рахунок М. б. фінансують заходи екон. і соц. розвитку, що здійснюють органи влади й упр. на відповід. території. До них належать бюджет АР Крим, обл. і рай. бюджети та бюджети місц. самоврядування (територ. громад сіл, їхніх об’єднань, с-щ, міст, зокрема і р-нів у містах, об’єднаних територ. громад); при цьому компетенція кожного з них розме­жована. Загалом в Україні понад 8,5 тис. М. б., серед яких найчисленнішу групу становлять сільські та селищні – бл. 7 тис. Однак 3/4 усіх витрат здійснюють через обл. бюджети (24) та бюджети міст заг.-держ. і обл. значення (150). Через М. б. органи місц. влади й місц. самоврядування підтримують певні фінанс. вза­ємозв’язки практично з усіма підпр-вами й установами, розташ. на їхній території. Між М. б. і державним бюджетом виникають фінанс. відносини щодо перерозподілу фінанс. ресурсів для забезпечення ефектив. функціонування кожного з них. В Україні органам місц. самоврядування надано широкі права із забезпечення екон. і соц. розвитку на своїй території. У ст. 43 Конституції України зазначено, що вони затверджують бюджети відповід. адм.-територ. одиниць і конт­ролюють їхнє виконання; встанов­люють місцеві податки і збори відповідно до закону; утворюють, реорганізовують та ліквідовують комунал. підпр-ва, орг-ції, установи. Роль М. б. певною мірою визначає частка ВВП, перерозподілена через них, та їхня частка у зведеному бюджеті, яка свідчить про місце і роль видатків М. б. у соц.-екон. розвитку адм.-територ. утворень і держави загалом, ступ. їхньої самостійності. 1992 через видатки М. б. перерозподілено 14,5 % ВВП, у 1993 – 15,2, у 1994 – 15,9, у 1995 – 17,5, у 1996 – 14,4, у 1997 – 14,8, у 1998 –14,0. У наступні роки ця частка знижувалася: у 1999 – 12,2 %, у 2000 – 10,8, у 2001 – 12,2, у 2002 – 12,3, у 2003 – 12,6, у 2004 – 11,7, у 2005 – 12,1. У зв’язку із запровадженням процесів децентралізації та її подальшим поглибленням зростає вплив М. б. на соц.-екон. розвиток, про що свідчить стійка тенденція до зростання їхньої частки: у 2007 – 14,5 %, у 2008 – 14,7, у 2009 – 14,9, у 2010 – 14,8, у 2011 – 13,9, у 2012 – 15,3, у 2013 – 14,4, у 2014 – 14,2, у 2015 – 14,1, у 2016 – 14,7, у 2017 – 16,6. У М. б. 1992 було зосереджено 37,8 % обсягу витрат зведеного бюджету, у 2002 – 45,9, у 2012 – 45,2, у 2017 – 46,9. У процесі децентралізації встановлюють прямі взаємини М. б. з держ. бюджетом. 2018 загалом їх мали 1288 М. б. Згідно з чинним законодавством відповідні ради в межах своєї компетенції самостійно розробляють, затверджують і виконують М. б.; втручання в цей процес з боку держ. органів заборонено. М. б. може складатися із заг. та спец. фондів. Складові частини заг. фонду: всі доходи бюджету, крім признач. для зарахування до спец. фонду; всі видатки бюджету, що здійснюють за рахунок надходжень заг. фонду бюджету; кредитування бюджету; фінансування його заг. фонду; складові частини спец. фонду: доходи бюджету (зокрема власні надходження бюджет. установ), що мають цільове спрямування; видатки бюджету, що здійснюють за рахунок конкретно визначених надходжень спец. фонду бюджету (зокрема власні надходження бюджет. установ); кредитування бюджету; фінансування спец. фонду бюджету. Власні надходження бюджет. установ зараховують до спец. фонду. Згідно з бюджет. класифікацією доходи М. б. поділяють на податк. надходження, неподатк. надходження, доходи від операцій з капіталом, держ. цільові фонди, офіц. трансферти. Найбільше значення у формуванні доходів М. б. мають податк. надходження, частка яких становить 40 % від заг. суми. Чільне місце серед податк. надходжень посідає податок на доходи фіз. осіб (понад 20 %), обсяги якого мають стійку тенденцію до зростання. Збільшуються також обсяги місц. податків і зборів: понад 10 % – податок на майно, транспорт. податок, збір за місця для паркування транспорт. засобів, турист. збір, єдиний податок тощо. Серед неподатк. надходжень – доходи від власності та підприємн. діяльності, адм. збори та платежі, доходи від некомерц. госп. діяльності, держ. мито, власні надходження бюджет. установ. Доходи від операцій з капіталом і цільові фонди є незначними. Більше половини доходів М. б. формують за рахунок офіц. трансфертів від органів держ. упр. (дотацій, субвенцій). Для фінансування інвестиц. та інновац. діяльності на місц. рівні створюють бюджет розвитку М. б. (як складову частину їхнього спец. фонду), кошти якого спрямовують на виконання інвестиц. проектів; буд-во, капітал. ремонт і реконструкцію об’єктів соц. сфери та житлово-комунал. госп-ва; розвиток дорож. госп-ва, інші заходи, пов’язані із розширеним відтворенням. М. б. можуть отримувати позики на покриття тимчас. касових розривів, що виникають за заг. фондом і бюджетом розвитку М. б. (у фінанс. установах на строк до 3-х місяців, у винятк. випадках – у межах року), а також позики на покриття тимчас. касових розривів, пов’я­за­них із забезпеченням захищених видатків заг. фонду, що надає Казначейство України (у ме­жах року). Для фінансування бюджету розвитку дозволено здійснювати місц. запозичення. В ефективності функціонування місц. самоврядування питання дохідної бази М. б., незважаючи на всю його важливість, зазвичай, є лише вторинним. Первинне – розмежування повноважень у частині фінанс. забезпечення окремих видів благ і послуг, тобто видатків, з М. б. загалом і кожної їхньої ланки зокрема. Здійснення видатків М. б. – осн. фінанс. інструмент виконання органами місц. влади та місц. самоврядування своїх повноважень. Видатки М. б. безпосередньо по­в’язані з інтересами широких верств насел. й суттєво впливають на заг. соц. процеси в державі й, насамперед, на рівень добробуту насел., освіченості, забезпечення мед. послугами та у сфері культури, соц. захищеності тощо. У структурі видатків М. б. найбільшу питому вагу (бл. 1/3) мають видатки на соц. захист і соц. забезпечення. Частка видатків на освіту дещо нижча, однак у динаміці вона співставна з видатками на соц. захист. Суттєвими є видатки на охорону здоров’я – до 1/5 заг. обсягу. Спостерігається тенденція зростання видатків на екон. діяльність, а на житлово-комунал. госп-во, охорону довкілля, духов. і фіз. розвиток, утримання органів місц. влади та місц. самоврядування – порівняно незначні. Однак показники частки видатків М. б. і їхньої функціонал. структури не можуть дати повного уявлення про рівень фінанс. самостійності (автономії) за видатками місц. органів влади та місц. самоврядування, оскільки більша частина цих видатків делегована. Навіть власні видатки на місц. рівні виконують відповідно до держ. стандартів. Розмежування видів видатків М. б. здійснюють відповідно до чинного законодавства на основі принципу субсидіарності з урахуванням критеріїв повноти надання публіч. послуг і наближення їх до безпосеред. споживача. Відповідно до цього види видатків поділяють на 3 групи. Перша група – видатки на функціонування бюджет. установ і реалізацію заходів, що забезпечують необхідне першочерг. надання публіч. послуг (розташ. найближче до споживачів); друга – видатки на функціонування бюджет. установ і реалізацію заходів щодо надання осн. публіч. послуг для всіх громадян України; третя – на функціонування бюджет. установ та реалізацію заходів, що забезпечують публічні послуги для окремих категорій громадян або реалізацію програм, потреба в яких існує в усіх регіонах України. Видатки першої групи здійснюють з бюджетів сіл, їхніх об’єднань, с-щ, міст і бюджетів об’єднаних територ. громад; другої – з бюджетів міст обл. значення, а також рай. бюджетів і бюджетів об’єднаних територ. громад; третьої – з бюджету АР Крим та обл. бюджетів. Із бюджетів Києва та Севастополя здійснюються видатки всіх трьох груп.

Літ.: Василик О. Д., Павлюк К. В. Державні фінанси України: Підруч. К., 2004; Павлюк К. В. Бюджет і бюджетний процес в умовах транзитивної економіки України. К., 2006; Кириленко О. П. Місцеві бюджети України (історія, теорія, практика). К., 2008; Крайник О. П. Місцеві бюджети: Навч. посіб. 2-е вид. Л., 2012; Буряченко А. Є. Фінансовий потенціал регіонального розвитку. К., 2013; Фінансове забезпечення розвитку місцевого самоврядування в Україні. Уж., 2017.

Статтю оновлено: 2019