Міська агломерація | Енциклопедія Сучасної України
Beta-версія

Міська агломерація


Міська агломерація

МІСЬКА́ АГЛОМЕРА́ЦІЯ – територіально-економічна інтеграція групи щільно розташованих і функціонально пов’язаних населених пунктів, що відрізняються один від одного величиною та народногосподарським спрямуванням. М. а. є формою розселення, де наявні територ. близькі (або такі, що частково зрослися) насел. пункти, об’єд­нані інтенсив. вироб., труд., комунал.-господар., культурно-побут. та рекреац. зв’язками, що характерно для видобув. пром-сті (напр., територія Донбасу), індустр. центрів (напр., Дніпропет­ровськ, Харків та ін.), але не властиве для с.-г. р-нів (напр., Рівне). М. а. складається з міських поселень, агломерація насел. пунктів – із міських та сільс. поселень. У М. а. переважає частка вільних від господар. діяльності площ. Чим більше природ. компонентів збережено в місті, тим комфортніші умови проживання в ньому. Специф. ознакою України, особливо її найрозвиненіших індустр. р-нів, є наявність знач. кількості М. а., через що виникають містобудівні проблеми, пов’язані з неналежним врахуванням М. а. у регіон. схемах планування територій під час забудови міст і вирішення питань взаємопов’яз. розселення й територ. розвитку, орг-ції міжселен. мережі центрів культурно-побут. обслуговування й масового позаміського відпочинку, інж. та транспорт. інфраструктури. Проблема М. а. особливо актуальна в інтенсивно освоєних пром. р-нах, де відчутні негат. наслідки недостат. врегулювання чи вирішення багатьох питань, передусім еколого-містобудів. характеру. З містобудів. погляду М. а. вирізняються тим, що вони є результатом неповноцінно організов. функціон.-розпланув. розвитку міст і регіонів. Відсутність належ. архіт.-розпланув. орг-ції усієї території М. а. негативно впливає на її функціон. характеристики. Процес агломерування насел. пунктів супроводжується істот. зменшенням відкритого простору, що оточує місто. Такий простір стає міжселенним, а території значно видозмінюються в процесі інтенсив. антропоген. діяльності. У М. а. посилюється негат. вплив концентрації вироб-ва та зростання потужності підпр-в на сан.-гіг. стан довкілля (екон. ефективність вироб. концентрації в багатьох випадках призводить до його погіршення). Функціон. взаємозв’язок насел. місць надає територ. групам деякі ознаки систем, що ще не досягли належ. рівня розпланув. орг-ції. Тому М. а. потребують більш цілеспрямов. упр. їхнім розвитком з метою перетворення в планово-регульов. груп. системи насел. місць. Залежно від території зони впливу міст-центрів виокремлюють: крупні агломерації – 50–60 км; великі – 30–40 км; середні – 20 км; малі – 15–18 км. М. а. визначають як систему розселення особл. виду, що вже утворилася та в межах якої сформувалися такі структурні елементи: міста-центри, урбаніз. ядро, зовн. зона. Урбаніз. ядро М. а. – група територ. наближених, але адм. розмежов. міст і селищ, тому в процесі його розпланування виникає альтернатива визначення подальших шляхів розвитку: або повного зростання найближчих міст, або їх планомір. об’єднан­ня в ціліс. планув. одиницю. Важливим питанням є визначення типу зв’язків між насел. пунктами, що можуть ґрунтуватися на вироб., труд., культур. та побут. відносинах. Груп. системи насел. пунктів – планово-регульов. системи в межах доціл. витрат часу населення на період. міжселенні поїздки; утворюються на основі інтеграції соц.-екон. і розпланув. функціон. взаємозв’язків задля оптимізації умов життєдіяльності населення. Мета цілеспрямов. формування груп. систем насел. пунктів різної величини й нар.-госп. спрямування – об’єднання за розвиненими територ.-вироб. зв’язками, заг. транспорт. та інж. інфраструктурою, єдиною системою громад. центрів соц.-культур. обслуговування. У межах цих систем відносно повно та рівноцінно мають задовольняти потреби населення у виборі місць труд. діяльності, здобутті освіти, культурно-побут. обслуговуванні та дозвіллі за місцем постій. проживання. Територ. межі груп вза­є­мопов’яз. насел. пунктів різної категорії визначають нормат. радіусами труд. тяжіння і щоден. культурно-побут. зв’язками (30–40 хв. транспорт. досяжності до центр. насел. пункту); масовими міжселен. труд. переміщеннями й період. культурно-побут. зв’язками (1–1,5 год. транспорт. досяжності до центр. міста). Величина території груп. системи насел. пунктів, а також кількість поселень, що входять до неї, можуть бути неоднаковими на різних етапах її розвитку залежно від зростання швидкості міжселен. пасажир. транспорту. У груп. системах насел. пунктів виділяють міста (центри систем), а також підцентри. Витрати часу на пересування в центр системи з р-ну прилеглих насел. пунктів не повинні перевищувати 1,5–2 год., на пересування до місць короткочас. (щотижневого) відпочинку – 2 год. Напрями розвитку осн. зон міст, що входять до груп. системи насел. пунктів, визначають та резервують із врахуванням заг. схеми планув. і функціон. орг-ції з таким розрахунком, щоб уникнути можливих перешкод під час розвитку сусід. міст та не допустити їх територ. зростання, а також забезпечити необхідну гнучкість у використанні територій окремих міст. У процесі формування перспектив. системи насел. пунктів передбачено планув. заходи, найважливішим із яких є комплексне зонування території р-ну, що тяжіє до круп. міста. Воно разом з ядром системи насел. пунктів, що формується на його базі, утворює центр. зону, у межах якої встановлено певний режим використання території. У цій зоні не дозволяють (або обмежують) буд-во нових та розширення наявних пром. підпр-в, стимулюють розвиток зелених масивів, місць короткочас. відпочинку та підпр-в приміського с. госп-ва, що не завдають шкоди здоров’ю людей. Ширину внутр. зони (обмеж. містобудів. режиму) визначають у межах 1-год. транспорт. досяжності від центру круп. міста. У зовн. периферій. зоні р-ну допускають розвиток міст, що мають з центр. містом вироб., господар., культурно-побут., наук. та ін. зв’язки, розташовують об’єк­ти щотижн. й тривалого відпочинку, а також приміського с. госп-ва. Зовн. межі периферій. зони (актив. містобудів. розвитку) установлюють 2-год. досяжністю до центру круп. міста; вони мають тенденцію до розширення залежно від удосконалення дорожньо-транспорт. мережі й зростання швидкості сполучень. Вирішення проблем, пов’язаних з упорядкуванням розвитку міст, перетворенням їх у взаємопов’язані груп. системи насел. пунктів, потребує особл. підходу під час розроблення генерал. планів міст. З одного боку, крупні й найкрупніші міста та їх агломерації є об’єк­тами склад. техноген. природи, мають тільки їм притаманні закономірності розвитку, а з іншого – у дослідж. і проектах усе ще переважають фрагментарні й вузькопрофес. підходи до обґрунтування їхнього розвитку.

Літ.: Демин Н. М. Управление развитием градостроительных систем. 1991; Фомін І. О. Основи теорії містобудування. 1994; Клюшниченко Є. Є. Управління розвитком міст. 2015 (усі – Київ).

Статтю оновлено: 2019