Міська ідентичність | Енциклопедія Сучасної України
Beta-версія

Міська ідентичність


Міська ідентичність

МІСЬКА́ ІДЕНТИ́ЧНІСТЬ – відчуття зв’язку з містом. Будь-яка ідентичність передбачає наявність певного ідентитету – уявлення про об’єкт, з яким суб’єкт ідентифікації співвідносить себе. Проблеми М. і. представлено в роботах низки авторів. З соціол. погляду інтерпретації міста та міської спільноти розглядаються переважно у працях М. Вебера та Г. Зіммеля, меншою мірою – Ф. Тенніса та Е. Дюркгайма. Розвиток цих інтерпретацій представлений, з одного боку, в роботах представників чиказ. соціол. школи (Р. Парк і Л. Вірт), з ін. – у рад. соціології та пострад. урбаністиці (Т. Дрідзе, Л. Коган, В. Глазичев). Істот. внеском у розвиток наук. студій з М. і. вважають дослідж. спільнот (В.-Л. Ворнер, Р. і Х. Лінд, В. Вайт, Г. Саттлс, М. Яновітц, Г. Ганс, К. Фішер, Б. Веллман та ін.). Ґрунт. напрацювання містять пра­­ці філософів, істориків (Ф. Бродель, В. Беньямін, М де Серто, Е. Амін, Н. Тріфт), географів (Е. Релф, І-Фу Туан), психологів (Г. Прошанскі, Г. Бріквелл, Е. Пол, Д. Гаммон, М. Левицька, К. Твіґ­ґер-Росс, Д. Узелл, М. Лаллі). Вітчизн. соціологи є авторами робіт, присвяч. міській і територ. ідентичностям, процесам спри­йняття та самосприйняття, осо­б­ливостям постсучас. сусп-ва тощо. Серед них – Н. Костенко, Н. Черниш, І. Кононова, Л. Малес, В. Середа, О. Міхеєва, Ю. Сорока. Осмислення феномену М. і. здійснюють у межах різних темат. і дисциплінар. контекстів. Суто соціол. спроби вивчення М. і. багато в чому успадковують вихідні принципи суміж. дисциплін у дослідж. цього питання, що призводить до посиленої уваги одним її проявам і нехтуванню іншими. При цьому дотримання заг.-визнаного підходу до концептуалізації ідентичності не можна вважати задовільним у випадку М. і., оскільки міська спільнота не характеризується єдністю норм, цінностей, уявлень, а отже, не має однознач. основи для ідентифікації; це посилюють також умови постсучас. сусп-ва, істотно впливаючи на формування та функціонування М. і.: місто стає не стільки місцем індивідів, які у взаємодії виробляють спіл. «міський спосіб життя», скільки сукупністю індивідуалізов. «незнайомців», які надають перевагу життю в автоном. мережах однодумців, аніж спілкуванню з ін., і формують ставлення до міста багато в чому на підставі медіаобразів. В умовах постсучас. сусп-ва М. і. необхідно інтерпретувати на основі концепції «уявленої спільноти» (Б. Андерсон) як такої, що має своїм ідентитетом саме місто. Оскіль­ки умови постсучас. сусп-ва унеможливлюють існування міської спільноти як «морал. єдності», М. і. не можна інтерпретувати в традиц. руслі як результат належності до спільноти. У цьому значенні постсучасне сусп-во – стан сусп-ва, що характеризується, насамперед, входженням у глобал. економіку, посиленням ролі культур. та інформ.-технол. складових у своєму функціонуванні. Сприйняття міста у просторовому вимірі пов’язане не тільки і не стільки з його територ. близькістю з ін. містами, скільки з символіч. інтерпретаціями подібностей та відмінностей. Актуалізація тих чи ін. його образів провокується певними конкрет. умовами й інтересами зацікавлених сторін. Сприйняття цих образів залежить від індивід. і груп. досвіду респондентів. Для ідентифікації відбирають ті образи міста, що сприяють формуванню та відтворенню позитив. самооцінки. М. і. містить три взаємо­пов’язані аспекти, що розкривають її формування та відтворення: осмислення міста з погляду забезпечення матеріал. по­треб індивіда (функціонал. аспект); інтерпретація міста з погляду його культур. визначеності в різних системах координат (культур. аспект); звичка до матеріал. і символіч. умов міського середовища (повсякден. аспект). При актуалізації М. і. на повсякден. рівні діє принцип «взаємозамінності перспектив» (А. Шюц), завдяки якому відмінності між досвідом та уявленнями про місто різних міських груп та спільнот зазвичай не беруть до уваги. Виокремлюють часовий і просторовий виміри М. і., що є втіленнями, відповідно, особистісного (вираження самототожності особистості) та класифікац. (відмінності особи від ін.) смислів ідентичності. Змістовно М. і. охоп­лює два взаємопов’язані виміри – локал. і глобал.: перший акцентує увагу на культивуванні локал. спільноти, історії конкрет. міста, приналежності до нього; другий – на розумінні міста як репрезентанта глобал. процесів розвитку сусп-ва загалом, його економіки, культури, технології тощо.

Літ.: F. Znaniecki. Miasto w świado­mos­ci jego obywateli. Poznań, 1931; H. M. Pro­shansky. The city and self-identity // J. of Environment and Behaviour. 1978. Vol. 10; M. Castells. The Informational City: In­for­mation Technology, Economic Restructu­ring, and the Urban Regional Process. Oxford, 1989; M. Lalli. Urban-related iden­tity: Theory, measurement, and empirical findings // J. of Environmental Psychology. 1992. Vol 12; Вебер М. Избранное. Образ общества / Пер. с нем. Москва, 1994; A. Appadurai. Modernity at Large: Cultural Dimensions of Globalization. Min­neapolis; London, 1996; Качанов Ю. Л. Территориальная идентичность как предмет социологического исследования // Социол. исследования. 1998. № 4; E. W. Soja. Postmetropolis. Critical Stu­dies of Cities and Regions. Oxford, 2000; M. Dear. The Postmodern Urban Condition. Oxford, 2000; Андерсон Б. Уявлені спільноти. Міркування щодо походження й поширення націоналізму / Пер. з англ. К., 2001; Зиммель Г. Большие города и духовная жизнь / Пер. с нем. // Логос. 2002. № 3; Бауман З. Город страхов, город надежд / Пер. с англ. // Там само. 2008. № 3; Середа В., Судин Д. «Львів’я­нин» – окрема ідентичність чи місце прописки // Вісн. Харків. ун-ту. 2008. № 795; S. Zukin. Naked City: The Death and Life of Authentic Urban Places. Oxford, 2010; Мусієздов О. Міська ідентичність у (пост)сучасному суспільстві: українсь­кий досвід. Х., 2016.

Статтю оновлено: 2019