Мішулін Спартак Васильович | Енциклопедія Сучасної України
Beta-версія

Мішулін Спартак Васильович


Мішулін Спартак Васильович

МІШУ́ЛІН Спартак Васильович (Мишулин Спартак Васильевич; 22. 10. 1926, Москва – 17. 07. 2005, там само) – російський актор. Нар. арт. РРФСР (1981). Засл. діяч культури Польщі (1976). Держ. премія РФ (1998). Закін. студію при Калінін. драм. театрі (нині Твер, РФ, 1949). Відтоді працював в Омському театрі (РФ). Від 1969 – у Моск. театрі сатири. Знявся у понад 100 фільмах, серед яких – «Біле сонце пустелі» (1969), «Надбання республіки» (1971), «Автомобіль, скрипка та собака Клякса», «Киш і Двапортфелі» (обидва – 1974), «Людина з бульвару Капуцинів» (1987), «На Дерибасівській гарна погода, або На Брайтон-Біч знову йдуть дощі» (1992), «Бідна Саша» (1997), «Нічний продавець» (2004). У 1966–80 – виконавець ролі Пана Директора популяр. телепрограми «Кабачок “13 стільців”». Актор широкого діапазону – від водевіля до трагедії; ролі М. вирізнялися яскравою імпровізацією, поєднанням гострої ексцентрики, навіть буфонності та емоц. ліризму.

Ролі: Курочкін («Весілля з приданим» М. Дьяконова), Хлопов («Ревізор» М. Гоголя), Сергій («Іркутська історія» О. Арбузова), Тузенбах («Три сестри» А. Чехова), Хлинов («Гаряче серце» О. Островського), Остап Бендер («Дванадцять стільців» за І. Ільфом та Є. Петровим), Жув і Філька-анархіст («Інтервенція» Л. Славіна), Ладигін («Жіночий монастир» В. Диховичного, М. Слобідського), Скапен («Витівки Скапена» Ж.-Б. Мольєра), Король («Звичайне диво» Є. Швар­ца), Пичем, Кухар («Тригрошова опера», «Матінка Кураж та її діти» Б. Брехта), Калабушкін («Самогубець» М. Ердмана), Чафе («Рижа кобила з дзвіночком» І. Друце), Бораєнко («Щасливцев-Нещасливцев» Г. Горіна), Дженіаро («Неаполь – місто мільйонерів» Е. де Філіппо).

Літ.: Раззаков Ф. Спартак Мишулин // Нежность. Москва, 2010.

Статтю оновлено: 2019