Міщани | Енциклопедія Сучасної України
Beta-версія

Міщани


Міщани

МІЩА́НИ – мешканці українських міст і містечок доби Середньовіччя та Нового часу, які із масовим набуттям прав у сфері самоврядування виділилися в окремий соціальний стан. У трансформов. вигляді проіснував до 1917. Істор. попередником міщанства як стану було насел. давньорус. міст. На відміну від «бюргер.» моделі зх.-європ. середньовіч. міст, що передбачала наявність приват. власності в городян і засн. на комун. імунітеті міського устрою, міста Київ. Русі залежали від держави (певною мірою від бояр, Церкви), а їхні жителі як соц.-політ. цілісність не мали законодавчо закріплених прав та привілеїв. У 14–15 ст. сформувалися найважливіші станові ознаки М. – насамперед набуття ними особл. прав і привілеїв, що вирізняли їх від ін. великих соц. груп сусп-ва. Каталізатором цього процесу стали локаційні привілеї. У 15–16 ст. окреслення правового статусу міщанства як стану відбувалося не лише шляхом практ. реалізації локаційних привілеїв, запровадження маґдебур. права, а й наданням центр. владою мешканцям міст, зокрема тим, які мали самоврядування на звичаєвому праві, устав. грамот, привілеїв екон. характеру, прийняття сеймових постанов. Певні питання щодо правового становища М., ведення ними екон. діяльності, успадкування майна, поряд­ку судових спорів із шляхтою тощо регулював законодав. кодекс Литовського статуту в кількох його редакціях. Правове становище М. приватновласниц. міст відповідало інтересам насамперед їхніх власників. Незважаючи на це, М. реально не змогли досягнути такого ступ. станової інтегрованості, як шляхта. Цим пояснюється те, що М. різних міст мали неоднаковий обсяг прав. Щоб користуватися міським правом, потрібно було набути міського громадянства, яке ставало спадковим. Одна з гол. умов цього – володіння нерухомістю в місті. У соц. структурі насел. великих і серед. міст вирізнялися 3 осн. групи: міський патриціат – порівняно нечисленна багата купец.-лихвар. верхівка, заможні магістрат. урядники, які утримували ключ. позиції в міській економіці та самоврядуванні; поспільство – серед., найчислен. прошарок М., які мали міські права (ремісники, крамарі, особи, котрі займалися промислами і с. госп-вом); біднота, плебс – мешканці, яких не вважали громадянами міста, однак вони підлягали юрисдикції міського самоврядування (комірники, халупники, наймити, жебраки та ін., які у деяких містах становили більшість населення). Соц. диференціація проявлялася в невеликих містах та в м-ках. Тривалий час найчисельнішим було міщанство на зх.-укр. землях. На Сх. Поділлі та Київщині через постійні татар. напади існувало порівняно мало міст і містечок. Протягом 1-ї пол. 17 ст. на укр. землях посилився процес виникнення міських поселень. Крім українців, у містах мешкали вірмени, євреї, поляки, німці, росіяни та представники ін. етносів. Більшість міст знаходилася в руках приват. власників – магнатів, частина з них належала Церкві, були також підпорядковані королів. владі. Їхні мешканці користувалися привілеями у сферах самоврядування, станового суду, торгівлі (деякі міста мали право складу), ремесла і промислів, а також мали право на земел. наділи поза містом (орні землі, городи, сіножаті, пасовища тощо). Ремісники об’єднува­лися у цехи. Багато М. з метою вигідного продажу й перепродажу власної с.-г. продукції та продуктів тваринництва займалися с. госп-вом як осн. видом діяльності, особливо у м-ках, що були переважно аграр. поселеннями. В укр. містах Великого князівства Литовського представники патриціату володіли фільварками й користувалися працею залеж. селян, тоді як у Королівстві Польському – це виняткова прерогатива шляхти (сеймовою конституцією 1496 М. заборонено придбання і володіння земськими маєтностями). М. сплачували податки, виконували різні повинності на користь держави, приват. власників, а також Церкви (частину з них примушували до виконання невеликої панщини). У містах тривала соц. боротьба між патриціатом та міськими низами, М. чинили опір сваволі місц. урядників, а також представників панівного стану, брали активну участь у козац. повстаннях кінця 16 – серед. 20–30-х рр. 17 ст. Від 16 ст. православні М. об’єднувалися в церк. братства, організовували брат. школи й друкарні, що вивело їх на перед­ній край нац.-реліг. боротьби, а також позитивно вплинуло на розвиток освіти і культури в Україні. Частина М. брала участь у Нац.-визв. війні під проводом Б. Хмельницького. Укр. міста зазнали величез. спустошень у добу Руїни. Ті з них, які залишилися в ме­жах кордонів Речі Посполитої, як і раніше, не відігравали самост. політ. ролі. На догоду інтересам шляхти М. заборонено займатися зовн. торгівлею, вони були позбавлені представництва у вальному сеймі. Шляхет. права міст мали лише Львів і Кам’я­нець (нині Кам’янець-Подільський Хмельн. обл.). Після 1654 у містах Гетьманщини збереглася чинність норм маґдебур. права, причому царський уряд фактично виступав як найвища владна інстанція, котра визначала правовий статус укр. міст. Укр. М. зазнавали екон. збитків від протекціоніст. екон. політики царизму (йдеться, зокрема, про заборону урядом рос. царя Петра І ввозити в Гетьманщину продукцію зх.-європ. мануфактур, а також примус. вивіз укр. товарів за кордон лише через рос. балт. порти), ставали об’єктом русифікації. Від серед. 17 ст. відбувалося зростання міст у Слобід. Україні, а у 18 ст. – на Пд. України, де до кін. століття налічувалося бл. 30 міст. Після адм. і судових реформ 1780-х рр. у Лівобереж. Україні, які знищили залишки укр. автономії, М. підпорядк. заг.-рос. законодавству та новим ін-там міського самоврядування (міським думам); аналог. зміни сталися в правобереж. містах після приєднання 1793 Правобереж. України до Рос. імперії. У 19 ст. тривав індустріал. розвиток укр. міст, швидко зростало їхнє насел. (наприкінці століття перевищувало 1,6 млн осіб), поглиблювалася соц. диференціація і майнова нерівність у міщан. середовищі, формувалися міська буржуазія та робітники. Згідно з Декретом про скасування станів і цивіл. чинів, прийнятим 1917 Всерос. ЦВК, скасовано всі стани, зокрема стан М.

Літ.: Грушевскій А. Города В. Княжества Литовскаго въ ХIV–ХVI вв.: Старина и борьба за старину. К., 1918; J. Ptaśnik. Miasta i mieszczaństwo w dawnej Polsce. Lwόw, 1934; Тихомиров М. Н. Древнерусские города. Москва, 1956; Компан О. С. Міста України в другій половині ХVII ст. К., 1963; Ісаєвич Я. Д. Братства та їх роль в розвитку української культури ХVI–ХVII ст. К., 1966; Пашук А. Суд і судочинство на Лівобережній Україні ХVII–ХVIII ст. (1648–1782). Л., 1967; S. Gierszewski. Obywatele miast Polski przedrozbiorowej. Warszawa, 1973; Куза А. В. Социально-историческая типология древнерусских городов Х–ХIII вв. // Русский город. Москва, 1983; M. Bogucka, H. Samsonowicz. Dzieje miast i miesz­czaństwa w Polsce przedrozbiorowej. War­szawa, 1986; Сас П. М. Феодальные города Украины в конце ХV – 60-х годах ХVI в. К., 1989; Толочко П. П. Древнерусский феодальный город. К., 1989; Заяць А. Урбанізаційний процес на Волині в ХVI – першій половині ХVII століття. Л., 2003; Білоус Н. Київ наприкінці XV – у першій половині XVII століття: Міська влада і самоврядування. К., 2008; Білоус Н. Тестаменти киян середини ХVI – першої половини ХVII ст. К., 2011.

Статтю оновлено: 2019