Міяковський Володимир Варламович | Енциклопедія Сучасної України
Beta-версія

Міяковський Володимир Варламович


Міяковський Володимир Варламович

МІЯКО́ВСЬКИЙ Володимир Варламович (псевд. і крипт.: В. Порський, Б. Стохід, В. Світлицький, В. С-кий, Б. Янівський, В. М. та ін.; 06(18). 07. 1888, м. Ковель, нині Волин. обл. – 22. 03. 1972, м. Нью-Йорк, похов. у м-ку Бавнд Брук, шт. Нью-Джерсі, США) – історик, архівіст, літературознавець. Батько О. Радиш-Міяковської. Дійс. чл. НТШ (1947) і УВАН (1948). Закін. 1-у Київ. г-зію (1906). Відтоді навч. на юрид. ф-ті Ун-ту св. Володимира у Києві, від 1908 – на істор.-філол. ф-ті С.-Петербур. ун-ту (1911 за участь у студент. демонстрації виключений і висланий до Полтави, 1913 завершив навч.). Чл. укр. студент. гуртка, який за дорученням М. Грушевського копіював у архівах С.-Пе­тербурга документи про польс. громад.-політ. рух поч. 19 ст. Учителював; від 1916 – співроб. Комісії для наук. опису архіву мін-ва освіти. У грудні 1917 переїхав до Києва. Від травня 1918 – інструктор архівно-бібліотеч. відділу Гол. упр. мист-в і нац. культури; 1919 – пом. голови і зав. описового відділу Архів. упр.; від 1920 – голова Київ. губерн. архів. упр.; від 1925 – дир. Центр. істор. архіву ім. В. Антоновича; водночас від 1927 – співроб. Київ. філії Ін-ту Т. Шевченка (очолював кабінет біографії, рукопис. відділ, літ.-мемор. будинок-музей, написав коментарі до 3–4 т. повного зібрання творів Т. Шевченка за ред. С. Єфремова). Також співпрацював у ВУАН: секр. Комісій для дослідів над істо­рією громад. течій 1840–60-х рр., новіт. письменства, біогр. словника (ред. його істор.-літ. частини), дійс. чл. Археогр. комісії та Археол. ком-ту, чл. Книгозн. комісії. Досліджував життя і творчість Т. Шевченка, укр. громад.-політ. й інтелектуал. рухи 19 ст. (Кирило-Мефодіїв. братство, декабристи, т-во «Громада»). 20 серпня 1929 заарешт., 1930 засудж. у справі СВУ. До 1933 перебував на засланні у Карелії (РФ). Після звільнення – статистик низки н.-д. мед. закладів Києва. Під час нім. окупації від 1941 очолював відновлений Центр. істор. архів ім. В. Антоновича, намагався відродити діяльність ВУАН. 1943 виїхав до Львова, 1944 – до Праги (співроб. Музею визв. змагань, дійс. чл. і секр. Істор.-філол. т-ва), 1945 – до м. Авґсбурґ (Німеччина). 1950 емігрував до США. Співзасн. (1945) і вчений секр. (1945–52) УВАН, засн. і кер. її Музею-архіву ім. Д. Антоновича, з якого згодом виокремилася б-ка (нині ім. М., бл. 50 тис. од. зберігання). Активно збирав і упорядковував документи й матеріали; вимагав від укр. вид-в надсилати по 7 прим. усіх видань (з метою зберегти й у майбутньому передати незалеж. Україні). В еміграції продовжував вивчати й популяризувати творчість Т. Шевченка, зокрема був одним з організаторів Ін-ту шевченкознавства УВАН (засн. 1948 у Німеччині, відновив діяльність 1955 у США), видавцем і ред. щоріч. зб. УВАН «Шевченко» (Нью-Йорк, 1952–64). Реабіліт. 1989. У 2015 в Києві на будинку, де мешкав М., встановлено мемор. дошку.

Пр.: Радищев: (Очерк жизни и деятельности). Петроград, 1918; З просвітньої діяльності Пантелеймона Куліша // ЛНВ. 1919. Т. 75, кн. 7–9; Революційні відозви до українського народу: З матеріалів «Нашого минулого», 1850–1870-х рр. К., 1920; З нових матеріалів до історії Кирило-Мефодіївського Братства // Україна. 1924. № 1–2; Декабристи на Україні. К., 1926 (спів­авт.); Кирилометодіївці в Археографічній комісії // Ювіл. зб. на пошану акад. М. Грушевського. Т. 1. К., 1928; Шевченко в перекладах німецькою мовою // Укр. Полісся. Чг., 1942, 11 берез.; Київ за Шевченківської доби (панорама Ґрота) // Наші дні. Л., 1944. № 3; Bakunin and the russian jakobins and blanquists as evaluated by soviet historiography. New York, 1955; Шевченко і Костомаров // Шевченко. Річник 7. Нью-Йорк, 1958; Кобзар 1860 р. з власноручними поправками Шевченка // Там само. Річник 10. Нью-Йорк, 1964; Дмитро Антонович. Вінніпеґ, 1967; Музей-архів ім. Дмитра Антоновича (1945–1965). Нью-Йорк, 1967; Недруковане й забуте: Громадські рухи XIX ст. Новітня українська література. Т. 1. Нью-Йорк, 1984.

Літ.: Антонович М. In memoriam. Володимир Міяковський // УІ. 1972. № 1–2; Домбровський О. Пам’яті Володимира Міяковського // Свобода. 1973, 13 квіт.; Филипович О. В. В. Міяковський: Спогади // Сучасність. 1984. № 4; Зале­ська-Онишкевич Л. Володимир Міяков­ський (1888–1972) // 125 років київ. укр. академ. традиції. 1861–1986: Зб. Нью-Йорк, 1993; Міяковська-Радиш О. Оглядаючись у минуле // Сучасність. 1995. № 4; Білокінь С. Володимир Міяковський (1888–1972) // Вісті УВАН. Нью-Йорк, 2000. Ч. 2; Листи Володимира Міяковського до Дмитра Багалія // Декабристи в Україні: Дослідж. й мат. Т. 4. К., 2005; Федорук О. Стаття Міяковського про генезу Шевченкового псевдоніма Кобзар Дармограй // СіЧ. 2013. № 1.

ДА: ЦДАВО України. Ф. 3966, оп. 1, 36 спр. за 1903–1943 рр. (особовий).

Статтю оновлено: 2019