Мобільність соціальна | Енциклопедія Сучасної України
Beta-версія

Мобільність соціальна


Мобільність соціальна

МОБІ́ЛЬНІСТЬ СОЦІА́ЛЬНА – переміщення окремих індивідів чи спільнот між різними позиціями в соціальній структурі суспільства. Протягом життя окремі індивіди, зазвичай, здійснюють переміщення між профес. заняттями, посадами, статусами зайнятості, соц. класами, що супроводжується збільшенням чи зменшенням їхнього доходу, престижу, рівня освіти, обсягу влад. повноважень. У соціології таку мобільність називають індивід., на відміну від переміщень у системі соц. нерівності окремих спільнот (соц.-профес. груп, соц. верств, класів), яку визначають як групову. Якщо люди переходять від одного профес. заняття до ін., з одного робочого місця, орг-ції чи підпр-ва до ін., але при цьому залишаються на приблизно однак. ієрарх. рівні (за доходом, престижем, статусом зайнятості, посадою тощо), це є горизонт. М. с. Зазвичай, індивіди намагаються покращити своє становище у сусп-ві, збільшити дохід, прибуток, підвищити кваліфікацію, рівень освіти, престиж, піднятися на вищий щабель кар’єр. драбини. Проте не завжди людям вдається рухатися угору щаблями соц. ієрархії, цілком можливий і рух у протилеж. напрямі. У такому випадку йдеться про вертикал. М. с. – висхідне чи низхідне переміщення індивідів або груп у системі соц. стратифікації сусп-ва. Як горизонт., так і вертикал. М. с. може супроводжуватися геогр. мобільністю (переїздом до ін. міста, регіону чи країни). Розрізняють також мобільність у межах одного покоління та між поколіннями. Переміщення людини між різними позиціями в соц. структурі сусп-ва протягом індивід. життєвої кар’є­ри називають внутр.-генерац. М. с., при порівнянні соц. становища індивіда (статус, класова приналежність, рівень освіти, дохід) із подіб. характеристиками батьків проявляється міжгенерац. (міжпоколіннєва, інтергенерац.) М. с. У 20 ст. у багатьох країнах світу, зокрема в Україні, відбулося суттєве скорочення зайнятості фіз. (насамперед некваліфіков.) працею в с. госп-ві й пром-сті, натомість значно розширилася сфера обслуговування, надання інформ., освіт., фінанс. та ін. послуг, управлін. діяльності тощо. Для кожного нового покоління, яке виходить на ринок праці, структура зайнятості, зазвичай, суттєво відрізняється від тієї, яку застало покоління їхніх батьків. За таких змін покоління дітей не може повторювати заняття, статусну та класову приналежність батьків, а відтак реалізує структурну М. с. На відміну від неї, т. зв. обмінна М. с. зумовлена низкою соц. чинни­ків: розширення можливостей для здобуття освіти, зокрема вищої, запровадження різноманіт. заходів політики вирівнювання можливостей, соц. гарантій і пільг, інституц. засобів розширеного доступу до різних соц. позицій вихідцям із нижчих соц. прошарків з метою збільшення їхніх шансів на досягнення екон. і соц. успіху. Соц.-статусні характеристики самих індивідів (вік, ґендер, етнічна та реліг. приналежність, місця народження й проживання та ін.) значно впливають на їхні можливості бути чи не бути соціально мобільними, проте найбільше значення мають соц. походження людини (заняття, статус, класова приналежність батьків) та здобута нею освіта. Традиційно засн. соціології М. с. вважають рос.-амер. соціолога та культуролога П. Сорокіна. У монографії «Social Mobility» («Соціальна мобільність», Нью-Йорк, 1927) він трактував М. с. як переміщення індивідів і соц. груп всередині своєрід. «багатоповерх. соц. будівель», які мають певне розташування поверхів, ліфти, драбини та інші пристрої для переміщення з поверху на поверх. П. Сорокін детально описав види, типи і наслідки М. с., принципи й канали вертикал. циркуляції, різноманітні інституції, що здійснюють соц. відбір і розподіл індивідів; навів численні приклади з історії різних країн та результати тогочас. емпірич. досліджень. Завдяки йому вивчення М. с. утвердилося як спосіб бачення внутр. будови стратифіков. сусп-в, а також як процес соц. розподілу індивідів у соц. структурі сусп-ва, зумовлений функціонуванням числен. соц. ін-тів. Якісно новий етап вивчення М. с., засн. на застосуванні склад. статист. методів аналізу репрезентатив. емпірич. даних, розпочався в 2-й пол. 20 ст. У центрі його уваги – насамперед міжгенерац. М. с., завдяки дослідж. якої можна виявляти та порівнювати шанси на здійснення мобільності вихідцями з різних соц. класів і прошарків (з’ясо­ву­вати й оцінювати глибину нерівності можливостей, відтворення якої наразі визнається соціально несправедливим). Її вважа­ють індикатором відкритості чи закритості сусп-ва. Відкритому суспільству притаман. високий рівень мобільності завдяки слабкій передачі привілеїв від одного покоління до наступ., закритому – низький рівень мобільності через збереження соц. позицій між поколіннями, коли соц. умови та інституц. устрій сусп-ва значно сприятливіші для соц. відтворення (іммобільності), ніж заохочення та створення умов для соц. переміщень. Від серед. минулого століття соціологи різних країн провели низку міжнар. порівнял. дослідж., мета яких – виявити, наскільки відкритими є різні країни щодо можливостей здійснення М. с.; посилюється чи послаблюється з часом соц. нерівність; вплив соц. походження на можливості та соц. приналежність індивіда залишається незмінним чи втрачає значення в процесі технол. і соц.-екон. розвитку сусп-ва. Тривалий час існувало припущення, що різні країни можуть суттєво відрізнятися зразками та рівнями М. с., виходячи з їхніх істор., екон., політ., демогр. та ін. відмінностей. Всупереч очікуванням, відмінності виявилися незначними як в аспекті міжнац., так і міжчас. порівнянь. Зокрема, США не є відкритішими з погляду М. с. порівняно з країнами Європи, що мають багатовік. історію та культур. традиції докапіталіст. нерівності. У різних країнах М. с. характеризується не односпрямов. тенденцією до змін, а постій. коливаннями різного розмаху від однієї вікової когорти до іншої. Усім країнам, які досягли знач. рівня індустр. розвитку, притаманне скорочення соц. відтворення (іммобільності) в межах класу с.-г. праці та входження вихідців із нього до класу фіз. праці в пром-сті, разом з вихідцями з останнього відбувалося й певне зростання мобільності до класів зайнятості розумовою працею різних рівнів кваліфікації. Проте вихідці з вищих соц. класів продовжували переважно відтворювати соц. приналежність батьків, а не переміщувалися до класів занять рутин. або фіз. працею. Тому виявлені дослідниками рівні міжгенерац. М. с. загалом охарактеризовано як суттєво стабільні. Хоча певні зрушення в окремих країнах фіксувалися, однак вони не були односпрямов. і мали невеликий розмах. Лише одна країна – Швеція – у 2-й пол. 20 ст. демонструвала поступ. рух до більшої відкритості сусп-ва (порівняно слабший зв’язок між соц. походженням і соц. приналежністю серед представників насамперед молодших вікових груп), що стало наслідком тривалого урядування соціал-демократів. У колишніх соціаліст. країнах, зокрема Польщі й Угорщині, на­уковці не виявили жодних особливостей і відмінностей від вказаних заг. тенденцій М. с., що уможливило висновок про відсутність «соціалістичного режиму мобільності» як окремого типу, а також спростувало твердження про відкритість та більшу рівність можливостей у соціаліст. країнах порівняно з капіталістичними. Так само, як і повторення соц. приналежності різних поколінь, переконливе емпіричне підтвердження отримала також теза про вирішал. значення здобутої освіти як опосередковувального механізму та одного з гол. чинників здійснення М. с. Зі становленням 1991 України як незалеж. держави пов’язане вивчення низки соц. явищ, відносин і процесів на заг.-сусп. рівні, зокрема міжгенерац. мобільність. До поч. 1990-х рр. вітчизн. соціологія (як складова рад.) мала досить обмежені можливості дослідж. М. с., спричинені як відсутністю необхід. емпірич. даних, так і певними ідеол. рамками тлумачення соц.-структур. явищ і процесів. Відомості про М. с. в укр. сусп-ві рад. періоду вдалося отримати лише на поч. 20 ст. Вони мають ретроспектив. характер і конструюються з відповідей людей різного віку про їхню життєву кар’єру та заняття їхніх батьків. В Україні, як і в ін. країнах, переважає «короткодистанц.» висхідна М. с.: діти досягають соціально вищих, але переважно суміж. з батьків. класових позицій. «Далекодистанц.» висхідна М. с., рух знизу (некваліфіков. фіз. праця) до верху соц. ієрархії (висококваліфіков. розумова й управлін. праця), був та залишається кількісно незначним. Близько третини дітей селян і низькокваліфіков. робітників, зазвичай, відтворюють такі ж заняття й класову приналежність батьків. Діти селян також частіше стають пром. робітниками різного рівня кваліфікації чи переходять до занять рутин. нефіз. працею (переважно жінки), аніж досягають статусів високоосвіч. професіоналів і управлінців. Від серед. 20 ст. здійснити таку далекосяжну мобільність вихідцям із села вдавалося в межах 7–8 % серед представників рад. вікових груп, а представникам пост­рад. покоління – ще рідше, хоча структурні зміни в сусп-ві характеризувалися скороченням зайнятості у сфері фіз. праці в пром-сті й с. госп-ві та знач. зростанням зайнятості розумовою працею різного рівня кваліфікації. Для вихідців із високоосвіч. сімей фахівців і управлінців осн. тенденцією залишається соц. відтворення – належність до тих самих статус. груп і класів, до яких належали й батьки. Низхідна мобільність серед них порівняно незначна й також має характер «короткодистанційної». Зв’язок між класовим походженням та класовою приналежністю індивідів в укр. сусп-ві в 2-й пол. 20 – поч. 21 ст. суттєво не змінився. Єдиного напряму посилення чи послаблення зв’язку між соц. походженням і соц. приналежністю від групи до групи не зафіксовано. Як і в ін. країнах, М. с. в Україні притаманні постійні коливання. Упродовж остан. рад. десятиліть виявлялася тенденція до посилення нерівності можливостей, що продовжилася й у період незалежності. Характерне для укр. сусп-ва певне послаблення цієї тенденції в повоєнні десятиліття та її посилення наприкінці рад. періоду, а особливо при переході до ринк. економіки (подібне зафіксов. й у ін. пострад. країнах). Протягом пост­рад. десятиліть в Україні стрімко зростали можливості для здобуття вищої освіти. Проте такі суттєві структурні зміни не вплинули на міжгенерац. освітню мобільність, вирівнювання шансів на здобуття вищої освіти для дітей різного соц. походження. Від структурно розширених умов для здобуття вищої освіти насамперед виграли вихідці із соціально привілейов., більш освічених прошарків населення. Нерівність можливостей для здобуття вищої освіти суттєво зросла для дітей порівняно менш освічених батьків. На відміну від України, у економічно розвинених демократ. країнах результати вивчення динаміки М. с., нерівності шансів та ймовір. причин можуть слугувати основою для прийняття політ. рішень і вироблення конкрет. заходів соц. політики щодо усунення перешкод та вирівнювання можливостей для індивідів.

Літ.: Подвижность структуры. Совре­менные процессы социальной мобиль­ности. К., 1999; Сорокин П. А. Социальная мобильность. Москва, 2005; Окса­­мит­на С. Міжгенераційна класова і освіт­ня мобільність. К., 2011; Процеси соціальної мобільності в сучасному україн­сь­кому суспільстві. К., 2014.

Статтю оновлено: 2019