Мова усна – мова писемна | Енциклопедія Сучасної України
Beta-версія

Мова усна – мова писемна


Мова усна – мова писемна

МО́ВА У́СНА – МО́ВА ПИСЕ́МНА – дві форми функціонування мови як засобу комунікації. Мова усна (М. у.) – первісна форма існування мови, єдина форма словес. спілкування до появи писемності. Вона адресується безпосередньо співрозмовникові й розрахована на слух. сприйняття. Де­які сфери мовної діяльності забезпечуються тільки усною формою (територ. діалекти, фольклор, репортажі й коментарі теле- та радіожурналістів з місць подій, збори, конф., бесіди, інтерв’ю, розмови, розповіді екскурсоводів, судові промови тощо). Усне мовлення переважно діалогічне, проте його використовують також у лекціях, промовах, доповідях, виступах, перетворюючи на монологічне, а за лексикою та синтаксисом наближають до писем. мови. Його вживають при безпосеред. контакті співмовців, а при спілкуванні на знач. віддалі – за посередництвом сучас. тех. засобів (телефон, skype, viber). Порівняно з писем., М. у. довільніша, спонтанніша й експресивніша. У ній широко використовують розмовну, просторічну, побут., іноді діалектну та емоційно забарвлену лексику, нар. фразеологію. Для розмов. діалог. мови характерні переважно прості й неповні, спонукал., питал. та окличні речення, короткі синтаксичні конструкції, а також у ній застосовуються невербал. засоби комунікації – емоційність, міміка, жести, поза, сила звучання, темп, інтонації, логічні наголоси, паузи. Своєрідні мовні звороти й синтаксичні конструкції в діалог. мовленні передають безпосередню реакцію співрозмовника – прохання, здивування, схвалення, захоплення, радість, незадоволення, заперечення, обурення, відмову щось зробити та ін. М. у. може фіксуватися тех. засобами (магнітофон, плеєр, відеозапис) і, подібно до писем. мови, зберігатися в часі й багато разів відтворюватися. Таке відтворення сприймається як факт живого синхрон. мовлення. М. у. свідчить про рівень освіченості людини, її культуру загалом. Мова писемна (М. п.) – це звук. мова, зафіксована певними знаряддями письма на папірусі, пергаменті, папері чи на будь-якій ін. поверхні за допомогою умов. системи графіч. знаків (піктограм, логограм, ієрогліфів, складів або літер-фонограм), а також схем, діаграм, таблиць, малюнків і призначена для сприймання зором. М. п. виникла пізніше за усну, тоді, коли з’явилася потреба поширювати сусп., побут., культурну та ін. інформацію в просторі й зберігати її в часі. Оброблена й унорм. форма М. п. – літературна мова – обслуговує всі сфери сусп. життя. Вона пріоритетна для худож., наук., публіцист. та мемуар. літ-ри, юрид. актів, офіц. й особист. листування тощо. Тільки в писем. формі є тексти ділового характеру (протоколи, заяви, доручення, свідоцтва, посвідчення, дипломи, квитанції, розписки, накладні тощо). За характером спілкування М. п. здебільшого монологічна. У ній широко вживають абстрактну лексику, офіц.-ділову, наук., сусп.-публіцист. та профес. термінологію. Перевага М. п. перед усною полягає в можливості коригування, змін та доповнень написаного, добору й використання найадекватніших і стилістично доверш. синтаксич. побудов. Важливе значення має порядок слів, послідовність і чіткість викладу думок. М. п. встановлює правила письма й читання, закріплені в орфографії та пунктуації. Ці норми формуються на основі писем. традицій і регулюються фіксованими, обов’язко­вими для всіх правилами.

Статтю оновлено: 2019