МО́ВЛЕННЯ — процес реалізації мовної діяльності людини, єдиний обʼєктивний вияв мови. Різновиди М.: усне висловле­н­ня, фіксація висловле­н­ня у письмовій формі (див. Письмо) й т. зв. внутрішнє мовле­н­ня, що не су­проводжується промовля­н­ням уголос чи писемною фіксацією. Роз­різняють також спонтан­не, або непідготовлене мовле­н­ня (напр., під час роз­мови) та під­готовлене мовле­н­ня (чита­н­ня вголос написаного текс­ту; сюди ж — виразне мовле­н­ня). М. охоплює також і текс­ти як результат усного чи письмового висловлюва­н­ня.

За Ф. де Сос­сюром, у сучасній лінгвістиці категорію М. проти­ставляють категорії мови в ро­зумін­ні абстрагованої багаторівневої системи мовних одиниць, що є засобом мовної діяльності; єдиним обʼєктивним і емпірично до­ступним виявом цієї системи є М. Пере­хід від мовної системи до М. опосередковується проміжними абстрактними рівнями (норма і узус), що охоплюють більш чи менш типові, усталені й роз­по­всюджені способи та варіанти мовлен­нєвої реалізації системи мови. Варіюва­н­ня за­знають одиниці всіх структурних рівнів (під­систем) мовної системи: звукової (фонетичної), лексичної і граматичної. 

Варіюва­н­ня мовних одиниць у М. зумовлене 3-ма чин­никами зовнішньо- та внутрішньомов­ного характеру: сферою і ситуацією М. (соціальним чи професійним сере­довищем М. та його комунікативно-епістемічною орієнтацією, тобто комунікативно детермінованим під­ходом до мовного моделюва­н­ня дійсності), індивідуальними рисами мовця (стать, вік, освіта, фах, походже­н­ня), а також лінійним характером М. і взаємодією, взаємо­впливом мовних одиниць на синтагматичній вісі, тобто фонетичним, лексичним і граматичним контекс­том. У М. також мають місце узвичаєні від­хиле­н­ня від мовних норм та випадкові спонтан­ні індивідуальні помилки мовців. 

Іншою лінгвістичною категорією, тісно повʼязаною з М., є дискурс, тобто М. з усією сукупністю релевантних для нього довколамовних чин­ників і об­ставин (комунікативно-прагматичні., соціокультурні, психологічні, фізіологічні тощо).

М. ви­вчає окрема дисципліна — лінгвістика мовле­н­ня. Під час дослідже­н­ня М. його обʼєктом ви­ступають як мовлен­нєві процеси, так і їхні наслідки (текс­ти). Будь-яке лінгвістичне дослідже­н­ня має справу як із М., так і з мовною системою на різних абстрактних рівнях її реалізації. Водночас найбільш орієнтованими на М. і його явища є екс­периментальна фонетика, теорія мовлен­нєвих актів, психолінгвістика, лінгвістика текс­ту, лінгвостилістика, стилістика художньої літератури, риторика. Ві­домості, повʼязані з М., цікавлять інші науки, зокрема психіатрію, логопедію, акустику тощо.