Мовознавства інститут ім. О. Потебні НАНУ

МОВОЗНА́ВСТВА Ін­ститут ім. О. Потебні НАНУ — науково-дослідна установа, головний центр лінгвістичних досліджень в Україні. Засн. 1930 у Києві як НДІ мово­знавства на базі мовозн. установ ВУАН: Української наукової мови Ін­ституту, Комісії для скла­да­н­ня історичного словника української мови при ВУАН, Комісії для скла­да­н­ня словника української живої мови при ВУАН, Комісії етимол. словника української мови, Комісії нормат. граматики української мови, Комісії історії української мови, Діалектол. комісії. 1934 до Ін­ституту при­єд­нано його Харків. філію (існувала від 1930), у 1939 — Київ. і Харків. каф. мово­знавства та секцію мови Дні­проп. каф. україно­знавства. 1939 у Львові утворено від­діл Ін­ституту, який очолив І. Свєнціцький. 1941 еваку­йов. до м. Уфа (нині Башкорто­стан, РФ), де його спів­роб. працювали у складі Ін­ституту сусп. наук, а 1942 — в Ін­ституті мови і літ-ри. У липні 1944 від­новив роботу в Києві, того ж року почав функціонувати від­діл мово­знавства — у складі Ін­ституту сусп. наук АН УРСР у Львові (нині від­діл української мови Ін­ституту україно­­знавства). Від 1945 — ім. О. Потебні. 1991 на базі від­ділів теорії та історії української мови, лексикології та лексико­графії, культури української мови, діалектології та ономастики утворено Української мови Ін­ститут НАНУ. Діють від­діли — заг. мово­знавства, словʼян. мов, російської мови, роман., герман. та балтій. мов, мов України. Осн. напрями наук. роботи — ви­вче­н­ня історії, структури та функціонува­н­ня словʼян., герман., роман. і балтій. мов; теор. і методол. основи ви­вче­н­ня мов і практ. й приклад. за­стосува­н­ня лінгвіст. інформації; дослідж. української мови у звʼязках з ін. мовами. В установі працюють 53 особи, з них 11 д-рів та 20 канд. н. Серед ві­домих учених сьогоде­н­ня — В. Скляренко (1996–2017 — директор), Г. Пів­торак, О. Тараненко, О. Ткаченко, Б. Ажнюк (дир. від 2017), С. Єрмоленко, Т. Лукінова, В. Лучик, Н. Озерова. У різний час в Ін­ституті працювали А. Багмут, А. Білецький, І. Білодід (1961–81 — директор), Л. Булаховський (1944–61 — директор), А. Грищенко, М. Грунський, Ф. Жилко, Ю. Жлуктенко, М. Жовтобрюх, А. Залеський, Т. Назарова, Н. Каганович (1934–37 — директор), М. Калинович (1939–41 — директор), Н. Клименко, А. Кримський, О. Курило, І. Матвіяс, О. Мельничук, А. Непокупний, В. Німчук, В. Русанівський (1981–96 — директор), О. Стрижак, Є. Тимченко, О. Синявський, І. Шаровольський. У наук. б-ці Ін­ституту — понад 100 тис. од. зберіга­н­ня. Серед ґрунт. вид. — «Українсько-російський словник» (т. 1–6, 1953–63), «Курс історії української літературної мови» у 2-х т. (1958–61), «Словник мови Шевченка» (т. 1–2, 1964; Державна премія УРСР, 1969), «Вступ до порівняльно-історичного ви­вче­н­ня словʼянсь­ких мов» (1966), «Сучасна українська літературна мова» у 5-ти т. (1969–73), «Словник української мови» (т. 1–11, 1970–80; Державна премія СРСР, 1983), «Історія української мови» в 4-х т. (1978–83), «Етимологічний словник української мови» (т. 1–6, 1982–2012), «Білорусько-український словник» (2006), енциклопедія «Українська мова» (2000; 2004; 2007), «Російсько-український словник» (2003), «Історична типологія сло­вʼянських мов» (2008), «Індоєвропейська спадщина в лексиці сло­вʼянських, балтійських, германських і романських мов» (2013; усі — Київ), понад 20 книг із серії «Памʼятки української мови». Видає ж. «Мово­знавство» (від 1967).

Завантажити статтю