Кіквідзе Василь Сидорович - Енциклопедія Сучасної України
Beta-версія
Кіквідзе Василь Сидорович

КІКВІ́ДЗЕ Василь Сидорович (28. 02(12. 03). 1895, м. Кутаїсі, нині Грузія – 11. 01. 1919, побл. х. Зубрилів Царицин. губ., нині у складі станиці Преображенська Волгогр. обл., РФ) – військовик. Навч. у Кутаїс. г-зії, звідки виключений за політ. неблагонадійність. Чл. партії лівих есерів. Учасник 1-ї світ. війни від 1915. За рев. агітацію заарешт., амністований після Лютн. революції 1917. Відтоді – голова солдат. ком-ту 6-ї кавалерій. дивізії, після більшов. перевороту обраний заст. голови Військ.-рев. ком-ту Пд.-Зх. фронту. Наприкінці 1917 – на поч. 1918 сформував у Рівному червоногвард. загін, який воював із військами УЦР, зокрема брав участь у боях за Житомир. У березні 1918 очолив 4-у армію Рад. України. При відступі застосовував т. зв. тактику випаленої землі: наказував знищувати запаси продовольства, руйнувати залізничні колії, водокачки тощо. Війська, очолювані К., здійснювали грабежі та євр. погроми. У травні 1918 у м. Тамбов (РФ) організував дивізію (згодом 16-а стрілецька), що придушувала антибільшов. повстання селян і донських козаків (ком-ром одного із полків цієї дивізії був його товариш А. Железняков). Загинув у бою. Похов. у Москві. Його ім’ям названо вулиці в Києві та ін. містах, 1936 – станицю Преображенську (1998 повернуто первісну назву).

Літ.: Ірмадзе А. К. Василь Кіквідзе. К., 1973; Бузукашвили М. И. Начдив Киквидзе. Москва, 1977.

Л. Г. Рева

Стаття оновлена: 2013